User Rating: 1 / 5

Star ActiveStar InactiveStar InactiveStar InactiveStar Inactive
 

Світлина від Брама: фестиваль фентезі.

№ 16

 

©  Г Р А Й Л Я Н Д І Я

 

☼*☼*☼   

 

МІЖ  МІСТЕЧКОМ

ГРАЙ  І  ГУЛЯЙ-СЕЛОМ

 

☼*☼*☼ 

 

МАКОРТЕТ

 

☼*☼*☼

 

РОГАТИЙ  ЧОРТ  І  ПІВКОРОВИ

  

☼*☼*☼                                                 ☼*☼*☼

☼*☼*☼

 

 

 

 

000

АВТОРСЬКЕ РЕЗЮМЕ ДО прозово-римованої вигадки під № 16 «ГРАЙЛЯНДІЯ»

 

Наше дитинство, яким би воно не було, з відстані прожитих літ, – це завжди Казка у споминах. Присутня вона   і у Тараса Шевченка, і у Олександра Довженка, і у Остапа Вишні…

Побував і автор у своїй. А відбувалася вона у Грайляндії – казковій країні, що між Кирилівкою, де народився Тарас Григорович і Чернечою горою,  де він похований, точніше між містечком Грай і Гуляй-селом, між якими в свою чергу знаходиться Макортет, на якому саме і водиться всіляка нечисть.

Казка написана дещо схематично, але ж який простір для фантазій художника!

Грайляндія із містечком Грай і Гуляй-селом – це український Діснейленд на папері. Завітайте до нього!

На всіх вас чекає привітно усміхнена дівчинка Будь Ласка, провідниця в предивне Скупчення Казок.

29.03, 01.04.17

 

000

 

                       МАКОРТЕТ – НЕ ВИГАДКА

 

 «Hierstehe ich und ich kann nicht anders»*. 

       Мартін Лютер (18 квітня 1521 г.)

 

                                                      На тому стою і не можу інакше».

000

 

Читачу! Аби не вважав мене за брехуна, підказую, як знайти  Макортет на мапі…

У Яндексі набери: «командировка.ру. карта ксаверово. Черкасская обл.» і між Ксаверово та Орловцем почни маніпулювати коліщатком мишки. Скоро Ти побачиш назву річечки Медової, а над нею – вулицю, назва якої – МАКОРТЕТ – моментально зникає, коли коліщатко не крутити…

             От вже воістину зачаклована місцина!.. 

             

Лад Купава                                                          29.10.16,  07.02.17  

В дитинстві часто чував біля батькової криниці загадкове слово Макортет: «на Макортеті», «з Макортету», «через Макортет» ...

Чув це загадкове слово і воно обростало казковістю....

 

000

 

                 ЯК ПОТРАПИТИ В ГРАЙЛЯНДІЮ?

 

Ти маєш з батьками по мапі, яка тут додається, приїхати на хутірець під назвою Макортет, що у Бобринському районі, Черкаської області, підійти до найстарішого дерева і гукнути: «Будь-Ласка!», проведи мене в Грайляндію!»

І де не візьметься гарнесенька, доброзичливо усміхнена дівчинка з хлібом-сіллю на рушничку, вклониться тобі і поведе туди, куди тобі хочеться. Але знай: Будь-Ласка до тебе не вийде, якщо із собою  не матимеш правдивого переліку СТА (саме 100) казочок, які ти прочитав. Так-так! саме прочитав, а не подивився по телевізору або по чомусь іншому.

Потім вона візьме тебе за руку і поведе через тунель із віт, який весь час зменшується. Тож коли ти з нього вийдеш,  то опинишся  в казковій країні Грайляндії і можеш за власним бажанням робитися зростом таким, як і персонажі тої чи іншої казки.

Скажімо, у Долині Мумі-тролів ти можеш стати таким же маленьким, як і всі її мешканці.         26.11.16

 

000

 

МІЖ  МІСТЕЧКОМ  ГРАЙ  І  ГУЛЯЙ-СЕЛОМ

 

...Савелівка, Хлистунівка,

Верлівець, Цвіткове,

А у центрі ставок зниклий:

Без дубів – «Дубове».

Саме в межах цих ще здавна

Казочки селились.

Звісно ж з ними й їх герої

Всі тут опинились.

Живуть собі, чинять казку,

Взаєм ходять в гості.

Щось вигадують, пліткують,

Й часто миють кості

Особливо тим Нечистим,

Що на Макортеті

Поселилися окремо

Й до півнів до третіх

Роблять капості всілякі...

Казкові ж герої

В Гуляй-селі й в Грай-містечку

Живуть, і на волі

Роблять собі, що захочуть,

Й себе називають

Грайлянами...

                            Грайляндія! –

Гордо величають

Вони землі, що казками

Заселені густо...

А поїдь, там пошукай їх –

Не знайдеш: там – пусто!

 

***

Там тихо села вимирають,

Натоптані стежки зникають,

В полях буяють буряни,

Розбиті вщент старі шляхи...

І обезводніло «Дубове»...

 

Купався в нім колись і я...

Яка ж здіймалась щебетня,

Коли у спеку босоноге

Збігалось лицарство! Воно

Скакало в воду з верб, з розгону...

Ах, як там весело було!

Тож й не хотілось йти додому,

Де батько вже з дубцем стояв

Й моїх пояснень вимагав:

Чому так довго я купався?        13.06.13

Бо ж час на пашу гнать козу,

Яку ще змалечку пасу…

Ох, краще б з нею я не знався:

Це ж – чорт, нечистий, сатана…

Догадуюсь тепер: вона

Напевне ж родом з Макортету…

Ще часом з памяті не стерту

Пригадую канву розмов,

Що чув, було, біля криниці,

Коли збирався люд напиться

Водиці нашої… Й ото

Про Макортет чував я часто:

І враз мені ставало ясно: 

Якщо звучало слово це,

То без жахачок не мине.

І все збувалось раз за разом,

В чім переконувавсь я з часом.

Ну як не вірити в таке?

 

Не будуть же брехати люди,

Коли вночі і справді чути…

 

Як Щось  у виводі гуло

І тарабанило в вікно,

То попід хатою ходило,

То на горищі тупотіло,

То хрюкало, то страшно вило,

Здіймало плескіт на ставу,

І цілу ніч: «Пу-гу!», «Пу-гу!»…30.10.16

 

А вранці – ох які ж потворні

Сліди від ратиць на городі!

І шерсть Чиясь он на  суку,
                        Видать, чесалось об вербу…

Шиплять коти, гарчать собаки, 

Знаходячи  Всілякі Ляки.

А в гарбузах, що на тинах

Щось виїло насіння всеньке…

 

Вночі ж, бува, ані теленькне,

То раптом  рев потужний… Жах!.  1-2.11.16 

                      

000

 

           Я В  ГРАЙЛЯНДІЇ.  ПЕРШІ ВРАЖЕННЯ  

 

  І ось нарешті я – в  Казковій Країні під назвою Грайляндія. А провела мене туди через  тунель із віт гарнесенька, доброзичливо усміхнена дівчинка з хлібом-сіллю на рушничку, яку звати Будь-Ласка.

Коли вийшли з тунелю, то здалося мені, що і сонце, і небо, і все-все навколо стали якимись казковими, а сам  став на багато літ молодшим.

Видно чутка про Гостя з реального світу вельми зацікавила тутешніх мешканців, бо зібралося їх сила-силенна.

Спочатку я розгубився, але швидко призвичаївся і, проходячи з  Будь-Ласкою крізь юрбу, що радісно вітала,  почав впізнавати  моїх друзів дитинства.

А вони ж такі знайомі-презнайомі, такі вже рідні-прерідні: і Івасик-Телесик, і Кривенька Качечка, і сестричка Оленка із своїм братиком Івасиком, і Барвінок із Ромашкою, і Зоряночка з Хіхонькою та Пупсіком Бусі, і дідусева дочка Дбайливочка із самим дідусем Таки-Таком, у якого борідка стирчить наперед ніби він хоче з неї вистрілити, і Коза-дереза із Зайчиком-побігайчиком та Вовчиком-братиком, і Солом’яний бичок із Кобилячою Головою, і нерозлучні Правда з Кривдою, що весь час сперечаються, і Вакула з Оксаною в золотих черевичках, і Пан Коцький  з Лисичкою-сестричкою, і ще один Котик із Півником, і Їжачок із ще одним Зайчиком, і Журавель з просто Лисичкою, і Дюймовочка зі своїм Принцем, і Подоляночка із хлопчиком Мізинчиком…  Словом, як же був радий я побачити їх вживу!

 

000

 

     ПРОДОВЖЕННЯ ВРАЖЕНЬ ВІД ЗНАЙОМСТВ

 

Проходячи крізь юрбу, інколи зіштовхувався із зовсім незнайомими казковими персонажами. Тоді  підключалася Будь-Ласка і коротко доповідала, з якої нової казки і чим прославив себе цей хтось, про кого я нічого не знав.

Першими потрапили на очі: ні на що несхоже Чорті-шо; Дупель-Пусто, що без гроша за душею; жартівник Чиком-Бриком…

Потім – ліворуч – знову знайомі до щему в серці: Жар-Птиця, Коник-Горбоконик, Буратіно, Чіполіно, Чебурашка, Умка…

Праворуч же – Язиката Хвеська з Миколкою-Балаболкою, які так торохтіли  про щось одне одному, що навіть не звернули на Гостя ніякої уваги… Від них навіть одступилися, аби не чути їхню безперервну балаканину.   

– А це хто такі?! – здивовано питаю у Будь-Ласки, бачачи дивних істот із прохально простягнутими рученятами.    

– Це – Злидні. Вони просять милостиню…

– Виходить, що і у вас тут не всім добре живеться?

– Та ні! Вони тут із якоїсь казки і сумлінно виконують свою роль…

Кожному злидню я вклав у долоньку по грошику. А тим часом  – знову ліворуч – нас вже вітала, окрема купка… я б  сказав, людиноподібних істот не зовсім симпатичних. 

Як пояснила мені моя провідниця – це:  Байдики, Витрішки, Теревені та Плітки,  які, напевне ж, перемивали мені кісточки, лузаючи насіння, лушпиння від якого бородами висіло їм аж до пупа…

– А оно стоять  Чахлик Невмирущий з кількома злими мачухами, –  продовжувала знайомити мене провідниця…

– О! – здивовано вигукнув я, впізнавши поряд з кістлявим Кощеєм* обїжчика Керекезу, який на коні і з нагаєм ганявся за мною, коли, будучи малим ще, хотів назбирати на вижатому полі кілька  колосочків пшениці…

 – А он – Ілля Муромець з Вернидубом та Кирилом Кожум’якою. Слідкують за порядком…

 

Примітка: *ймення персонажу із російської казки має звучати без викривлень.

 

000

 

             БІСЕНЯ  ІГРИК  НЕВДАЛО  ЧАКЛУЄ

 

Раптом просто перед нами щось завертілося-закрутилося і з цього щось постав циліндр, на який за мить вискочило...

Це Бісеня Ігрик! – захоплено вигукнула Будь-Ласка. – Воно дуже грайливе і вчиться чаклувати, тому не завжди у нього виходить, чого хочеться.  А зараз воно, вірогідно, задумало піднести Гостю якийсь приємний сюрприз

Дуже симпатичне Бісеня зобразило ділову мордочку і стало робити якісь чаклунські пасажі рученятами з кігтиками, після чого у мене – де не візьмись – опинилася плетена вазочка…

   – А тепер, напевне, він начаклує ТОБІ букет квітів… Які ТИ любиш?

   (Тут маю зазначити, що грайляндці звертаються один до одного лише на ТИ навіть до Королів та всіляких Царівен).

Не встиг я і рота розкрити, як у імпровізованій вазочці виник букет із…

З жаху і несподіванки я просто закляк на місті, і, без сумніву, мав такий смішний вираз і позу, що оточення зареготало і почало плескати у долоні.

«Їм смішно!» – подумав я, прийшовши до тями і розглядаючи букет із молодих вуженят, яких визнав по жовтих  плямочках біля чорних очей. Вони хиталися мов водорості у воді, метеляли язичками…

І добре, що Будь-Ласка взяла у мене той кошик і почала роздавати живі «квіти» всім бажаючим. А бажаючими були всі, бо вуж у Грайляндіі – це  носій добра, охоронець Казки  і всього найціннішого.

Я погладив розстроєного Ігрика по голівці з ріжками і лукаво запевнив, що кращого сюрпризу мені годі й чекати, бо саме цей сподобався неймовірно.

Поки розбиралися з вужачками на – так би мовити – горизонті, появилася якась гора, що швидко наближалася.

– Це – Котигорошко на своєму прирученому Страхозаврі. Хоче Гостя покатати, на екскурсію повезти по Гуляй-селу та містечку Грай, – попередила мене Будь-Ласка.

 

000

 

КАРЛСОН І ІВАСИК-ТЕЛЕСИК ПРОПОНУЮТЬ СВІЙ ТРАНСПОРТ

 

І тут, не давши  Будь-Ласці договорити, майже одночасно приземляються біля нас Карлсон з моторчиком на спині і Івасик-Телесик на гусці-лебеді.

Обидва разом наперебій почали пропонувати: перший – свого моторчика, а другий – свого птаха, щоб я політав і все побачив з висоти пташиного польоту…

     Та їх розсудила Будь-Ласка, сказавши:

  – Хай Гість політає з моторчиком, а ти, Івасику-Телесику на гусці-лебеді його супроводжуватимеш… Згода?!

  – Подоляночко! – гукнула вона дівчинку і попросила її взяти на себе роль мого гіда, бо сама вона запланувала  підготуватися до нашого з нею візиту  у Храм до богині Дивії, яка мала благословити мене на дуже ризикований нічний похід до таємничого Макортету.

   Аж ось наблизився  загнузданий і в наморднику «транспорт», яким, зі стопудовою булавою, керував Котигорошко. Поряд з ним сиділа Королівна, котру він колись визволив від Дідка Маленького, «у якого  борода на сажень волочиться», а за нею розташувалися його друзяки-богатирі Вернигора, Вернидуб, Крутивус

Страхозавр мав величезні, страшні, жовті очі-блюдечка, а з його роздутих ніздрів виривався пар ніби з паровоза.

Вдершись по трапу на величезне Юдисько, ми з Подоляночкою привіталися із  погоничем і з тими, хто вже всівся поряд, і я почав дивуватися огрому предивного живого транспорту, на спині якого, виявилося, помістилися всі, хто цього забажав.

– Но-о, довгохвостий! –  смикнув вожжину Котигорошко, і Страхозавр досить жваво зрушив з місця.

Над нами пролетіли  Карлсон і Івасик-Телесик на гусці-лебеді…                                                                        27.11.16

 

000

 

ЩО Я БАЧИВ І ПРО ЩО РОЗПОВІЛА

ПОДОЛЯНОЧКА

 

І раптом звернув я увагу на те, що в небі повно якихось напівпрозорих невеличких предметів, що жваво рухаються, петляють…

– Це  Літаючі Блюдця, – пояснила Подоляночка. – Вони є майже у кожного грайлянина. З висоти ж нас краще видно, того й піднялися повище...

А по дорозі і обганяли нас, і їхали назустріч безшумні транспортні засоби, що… зовсім не мали коліс!

Снувало  багато скейт-, лонг- та гіробордистів, і все те, на чому вони бігали, – зі слів моєї провідниці, – називається тут самобігами

– А у нас – гуляйногами, – втрутився в розмову з вибаченнями сусід із компанії, що сиділа поруч. – Я – Болеслав, а оце мої друзі: Славек, Марися, Агнешка, Мнежко та Бись і Дись. Були в гостях у Калинової Сопілки…

  Як-як називаються?! – перепитала Подоляночка і весело розсміялася, коли почула:

– А у нас всякий  самокат називають гуляйнога.

Мені теж така назва здалася забавною, і, коли повернувся в реальний світ, через Інтернет, на подив, переконався, що поляки й справді так називають всі оці самокати-борди.

   «Нulajnoga... Ха! пся крев…»

І ще мене дуже здивувало сприйняття мною польської мови, якою говорили нові знайомі – вона звучала з їх вуст ніби наша, українська…

– А ми всі мови чуємо кожен на своїй рідній, бо вони в Грайляндії перекладаються на рівні біохвиль. Це досягнення наших вчених, –  розтлумачила мені всКовз Подоляночка, і у мене знову відвисла щелепа…

«Ні-чо-го собі!»

Здивувало мене ще й те, що на цих дошках на колесах самокатники однаково швидко могли рухатися як нагору так і згори. («Певне якісь двигунчики у ці бігунки на коліщатах вмонтовані», – подумалося мені).

Обабіч бездоганно гладкої дороги стояли і знайомі мені, і незнайомі персонажі цікавих людських вигадок та фантазій і радісно вітали нас.

Здивував мене і гурт із кількох осіб у скафандрах…

– Це  космольотчики. Вони збираються здійснити візит ввічливості на планету Надія, що у Сузірї Сподівань…

– А… а на чому? – з відвислою щелепою зажадав я відповіді.

  На космольотах, –  байдуже відповіла моя провідниця.

«Нічого собі! – подумав я ще раз. – Ну і дива!»

А які ж у них красиві будиночки!  Всі в квітах, під пальмами…  Серед них є  чимало і невеличких ротонд…

  Ми їх називаємо бульбашками. Їх легко переставляти з місця на місце…

  Як?

– Блюдечками! – здивувалася Подоляночка моїй недогадливості. – Підлітає блюдечко, чіпляє за гак бульбашку і…

Потім питаю:

  А крім містечка Грай та Гуляй-села є ще які заселені місця?

– Звичайно ж є! Ми їх називаємо Оазами. Є Оаза англійських Казок, російських, скандинавських, німецьких, французьких, азіатських та всіх інших. І всі ми взаєм буваємо у гостях… Як ось польські друзі… А он, бач, праворуч стоїть Віні-Пух зі своїми нерозлучними друзями…

І ми помахали їм, а вони нам… Затим мене зацікавили смартфони, якими користувалися пасажири Страхозавра…

Вислухавши моє запитання,  Подоляночка повідала:

 Смартфони самі вимикаються, якщо грати у ігри на них більш як півгодини без перерви, і самі вмикаються за годину. Але якщо знову ти гратимеш більш як півгодини, то він вже вимкнеться на цілу добу, бо на ігри виділяється лише година на добу.

«Нічого собі! – в котре подумав я. – Ну і дива! У них і Інтернет, виявляється,  свій є…»

 

000

 

КАРЛСОН ПЕРЕДУМАВ.  ЛЕТЮЧИЙ КОРАБЕЛЬ.

БОГИНЯ ДИВІЯ.  КРАЙ ЛУКОМОР’Я.

 

Коли після харчевні у Грай-селі, де мене пригостили безподібними* стравами, я вже уявляв себе у польоті, як Карлсон раптом навідріз відмовився дати свій моторчик, обіцяний мені політати:

– Як відчеплю моторчика, то я тоді не буду Карлсоном, – глибокодумно зазначив він.

Зраділий Телесик відразу ж запропонував свої послуги, але мені було жаль втомлювати його гуся-лебедя…

І тоді Котигорошко, пошептавшись із Подоляночкою і кудись подзвонивши, запросив для повітряної подорожі  Летючий Корабель,  який приземлився на подвірї харчевні буквально за хвилину.

Командиром Корабля був Іон Ланжерончик. Він під козирок доповів мені про готовність злетіти в небо і спитав, за яким маршрутом летітимемо, попередивши, що йому дана вказівка за межі Грайляндії не вилітати, хоча – на моє прохання – можна буде «махнути крилом» і над Кирилівкою, і над моєю рідною хатою…

Летимо. Летимо абсолютно безшумно. Через відкритий ілюмінатор любуюся казковими красотами.

Пролітаємо над Рукавичкою-Теремом, над Храмом богині Дивії, над Макортетом, Верлівцем, Смілою, Калинівкою… Аж ось і Цвіткове. Прошу Командира понижче зависнути над рідною хатою…

Бачу засохлий горіх, завалені прибудови, скрізь запустіння давно покинутого обійстя… Хата стоїть зажурена, пуста… Захаращена, обчухрана посадка…  Радує лиш те, що хтось із моєї криниці воду качає… І защеміло серце…

Держимо курс на Моринці, Кирилівку… Ми майже торкаємося землі, але люди нас не бачать…

Поклонився Кобзаревим Місцям: ставку, хатині, калині… Та й гайда далі: над Хлистунівкою, над  Савелівкою – і ось ми вже над містечком Грай…

Аж тут Подоляночка, що весь час була біля мене, повідомляє: прийшла вказівка від Дивії, аби ми телеграмою запросили Президента України відвідати Грайляндію.

«То, виходить, у них на борту і сучасний звязок є!» –  не переставав я дивуватися.

Телеграма була відіслана і отримана адресатом, про що надійшло підтвердження.

У містечку Грай на мене вже ждала Будь-Ласка, яка відразу ж повела до Богині Дивії.

 По дорозі нам віддали честь Оловний солдатик, Шельменко-денщик та козак Мамарига.

    Дивія – богиня світлої ночі і місяця, богиня всього живого,  слов’янська Матір природи,зі своїм Чоловіком прийняла мене у своєму Храмі вельми люб’язно і,  після благословення на казкові діла, подарувала зачаровану Хворостиночку, завдяки якій я і побував, і повернувся живим з Макортету.

І тут – ні сіло, ні впало – я раптом питаю у Богині:

– А як же Президента України пропустите в Грайляндію, він же Казок не пише і, певне, давно їх не читає?

На що Дивія відповіла:

– Його пропустять як найуспішнішого Казкаря України. Всі ж Президенти казкують… – Хочу спитати у нього: чому дитяча книжка державною мовою не звільнена від податку і чому – після автора казок про Барвінка – із Хохландії лише ти оце відвідуєш Грайляндію?

Побажавши мені успіху, Богиня відпустила мене і ще дотемна встиг я побувати край лукомор’я  Макортетського лісу під Зеленим Дубом, де порозмовляв із Русалкою, що й досі сидить на його гілках та погладив Кота на золотому ланцюжку, що ходив, припнутий, туди-сюди: то співаючи, то казку роповідаючи…                             28.11.16.

 

ОКРЕМА ДУМКА: це ж треба! Єдине слово в наших словниках, яким перекладається російське БЕСПОДОБНЫЙ – це НЕЗРІВНЯННИЙ. Невже не можна перекласти на БЕЗ  і + ПОДІБНИЙ, обєднавши їх?  

 

000

 

Я б розповів іще немало.                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                  Пора, однак, і совість мать.

Тож зачин буду завершать

І правду чисту на останок

Повідаю, цікаві, вам:

Вдивіться пильно в даль імлисту

(А я ж кажу вам правду чисту) –

Й ТАКЕ побачите ви ТАМ,

Чого не бачив і я сам…

 

000

 

Я, Лад Купава, про грайляндців

Паперу вдосталь пописав,

Та віднайти не маю шансів,

Бо хтось з Лихих пошуткував.

Відомі  навіть Ворожбити

Їх відшукати не змогли:

О-о! Ці Нечисті – мастаки

Всілякі капості чинити.

 

Тож пропоную вам, цікаві,

Рядки, які ще не пропалі…        25.11.16

 

000

 

           ©  МАКОРТЕТ

 

Між містечком Грай і Гуляй-селом,

Є  узвишшя глухе, і на белебні,

Де ніколи нічого повік не росло,

Там дуби нині висяться, велетні.

Там грайляни розкрили мені свій секрет:

Називають місцину ту всі – МАКОРТЕТ.

В ніч минулу це столось:  я там побував...

Та ходити туди  ох не раджу я вам...

 

Ой не клич біди – не ходи туди:

Там зелений Див вигляда з води,

Таємниче там є Агакало,

Там рогате Щось сю ніч плакало.

Там нелюдський Крик,

Там – їдять з меча,

Там банькатий Жах Переляк кача.

 

Все це бачив-чув один я лише.

Але це, на жаль, ох, на жаль, не все.

 

Там рогатий Гам, голі Блуд і Страм,

Там зубатий Хрум – Чуда Юда кум.

Там  Павук тихцем сіть липку снує,

А Вампір бридкий кров з Вербички ссе.

Топить з мертвих лій найлютіший Вій 

Й робить лихо всім Кривдник-Лиходій.

 

Ох не клич біди, пожалій себе:

Не ходи туди – там не те ще є.

 

Там в пітьмі густій край галявини

Палять темряву Нелюдянини.
На семи буграх при горі крутій

Не дріма, не спить Триголовий Змій.

Перед ним внизу по шляхах-стежках

Рище-свище Звір о пяти ногах.

Там як йдеш – сопе Хтось за спиною,

З дупел темних там Очі блимають.

 

Ой не клич біди -

Не ходи туди...

 

Там -- незримий  Скрип

Й його двійня Рип,

Там -- похилий Сум

І єхидний Глум,

Кровожерний Рот

І хрюкатий Чорт,

Там -- плаксивий Глип

А з ним Той Ще Тип,

Там -- лупатий Блим

Й карлик Хока з ним,

Там -- Бенеря зла

На малят чига...

 

Ой не клич біди –

Не ходи туди...

 

З медузотілим Чорті-шо

Там ходить Куряче Капшо.

Там Біс є, Відьма, Домовик,

(Який лякать малечу звик),

Рогатий Дідько, Вовкулак –

Перевертень, слизнявий Квак,

Мара, Химера, Страхозавр

І бісик Ігрик з ними там,

Який лиш вчиться чаклувати...

А он і Дідько волохатий...

 

Там в тиші повній просто так

Гуркоче – крутиться Вітряк,

І вертить Жорна без води

Млин водяний й чиїсь Кістки

На борошно Нечистим  меле.

Там чується: «Рятуйте!! Нене!!»

 

Ой не клич біди – не ходи туди...

Маять там в пітьмі сині Привиди.

Там не просто так ходить чийсь Кістяк,

А побитий Ох стогне за сімох,

Й, видко, не спроста Кінська Голова:

«Хто мій тулуб зїв?» -- все Когось пита.

 

Звідти ще ніхто не вертав живим...

Все це бачив-чув лише я один.

 

Ой не йди туди: треба знать слова,

Щоб ти зміг назад повернутися.

Ці слова я знав, і вони такі,

(І кричав я їх щиро, від душі):

«Україно-Русь, я люблю тебе!!!» --

І я раптом став невидимкою.

І відважився я тоді лише

В ліс отой піти з Хворостинкою.     8.06.13

Хворостинка ж та – зачарована.

А дала мені її Дивія,

Котрій все живе підкоряється.

Завдяки отій Хворостиночці

Я і зміг назад повернутися...         11.06.13

 

000

 

Пригод своїх куценьких низку

На суд вам, люди, віддаю…

Їй-бо! В них виклав правду чисту

 

І з… реготом на тім стою…

                                                        29.11.16

                                               

0 0 0

 

 

© РОГАТИЙ ЧОРТ І ПІВКОРОВИ

 

      Чорт рогатий

Мені лиш сьомий розпочався,

Як батько наш привів козу,

З тих пір я в пастухи подався,

Звязавши з чортом тим судьбу.
      А чорта Сєвкою назвали,

Бо шерсть вся сивою була.

Була у Сєвки й борода,

І роги, й ратиці, й стирчали

Близ ріг ще й вуха чималі...

Ну чим не чорт?! Та ще й до того –

Зіниці в смужку як в змії

В очищах жовтих. Чорта цього      (тут хибний наголос)

Як здибаєш в пітьмі, – авжеж! –

В штани відразу накладеш...        24.03.13, неділя

*

Козу спочатку припинали,

Аби привчить до новизни.

А потім запропонували:

«Хоч молока? Бери й паси…»

І я погнав, де з пастухами

Я в усілякі ігри гравсь:

Це – край посадки, де окопи

Німецькі ще не зникли поки...

Отак із того й «рай» почавсь

Мій пастушковий. Заробляти

Тепер я мусив трудодні.

Прощайте безтурботні дні,

Які затьмарив чорт рогатий.

Ох, непереливки ж мені!

Пє  з мене кров коза спесива:

Її тягать мені несила.

Вже не пограюсь в кремінці,

У пекура, й вгадай, хто вдарив,

Із хлопцями не потарзаню     (після кіно «Тарзан»)

На довгу відстань по гілках

Й  не зіпсую вже ані слова

В зіпсованого телефона...

Коротше, справи мої – швах.

Коза мене як пастуха

Ігнорувала абсолютно:

Коли із шкоди виганяв,

То наставляла роги люто        24.03.13, неділя

Й як танк на мене в наступ йшла,

Хоч я й трощив на ній дубця,

І за ланцюг мерщій хапався,

Й тягти із шкоди намагався.

Вона ж як скеля – ані руш,

Й хапливо набиває пащу,

А я бігом знаходжу кущ,

Й ломаку у якому кращу

Виламую, й біжу мерщій

Вступить з козою у двобій.

Вона ж це бачить й стає диба:

Для неї я – немов та гнида.

Стою внизу, а наді мною

Рогатий чорт із бородою

З під хмар націлився й за мить  

Мій череп прагне розтрощить.

«Не дам, – рішив, – їй гору взяти».

І, зуби зціпивши від люті,

Став її ребра «рахувати».

Вона ж згори на мене згубні

Щосили роги опустила.

Відскочив я. І де та сила

Взялась: як гахнув їй по морді,

І по рогах, і ще, і ще...

І дрогнув ворог, і уже

Тіка з городу. Ми не горді –

Женемося і по хребту

Іще разок її.... «Ану,

Пасись, де й треба тобі пастись!»

І, радий, з хлопцями млинки

З хрущів ладнать став залюбки –

Чий переможе  позмагатись...

Аж раптом – глядь! – моя коза

Знов в шкоді жито випаса.          26.03.13, вівторок

*

Ох добре те, що наш сусіда,

Насіявши в городі жита,

Тут поки зовсім не живе.

За шкоду б цю – побив мене...

Тож знов гайнув козу прокляту

Із шкоди швидше виганять.

Вона ж не стала мене ждать

(Бо стала трохи поважать)

І через шлях дала враз тягу.

Та я схотів помститись їй:

До неї йти став ланцюгом

З ломакою, вона ж бігом

Як смиконе, я – геп! Мені

Й в очах потемніло тоді...

«Ну, чорт рогатий! Ось зажди...»

Та ждать недовго довелось,

Бо я – до гурту, а вона

Знов через шлях назад пішла,

Й демонстративно: «Бачиш? Ось

На смужці цій росте трава...»

Й зміїними очима хитро

За мною стежила. Та тільки

Я відвернувсь – вона вже там

Хапає жито... Покарав

Мене Господь цим чудом-юдом... 27.03.13, середа

*

Помучився я до обід,

А потім ще й після обід...

Жену під вечір, ніг не чую...

Попив від неї молока

І – спать. Та батько заверта:

«А ноги мить?!» Сиджу й рахую

Над тазом, де вода – з криниці...

Рахую десь до десяти,

Набратись духу щоб. Рішившись,

Свої ступні я пхну туди,

У воду чисту, холоднючу...

Щипає рани на ногах...

Й отак щовечора цей жах...

І – на лежанку в братню гущу,

Де вже лежали два брати.

*

І снилися мені жахи:

Всю ніч з нечистим я змагався,

Бо все крутивсь, кричав, стогнав,

Грозивсь комусь... Про що я взнав

Він матері, яка й сказала,

Що уночі спостерігала...

*

Тих перших не забуду днів:

Я пасти гнав, як йшов у бій.

Пригадую: десь через тиждень

Пролився дощик, й я погнав

Козу до гурту вбік містка,

Бо не хотілось бути більше

На самоті. Після обіду

Збиралась тут вся череда...

Поки ж збиралась –  хлопчачня

Гульню собі  здійснила гідну: 

Хто з всіх найдалі досцикне.

А треба тут додать таке:

Були на той час пастухи

(А це ж було після війни)

Ледь не дорослі парубки...

Ото й змагалися вони...

А переміг.. (Забув, як дражнять... 27.03.13, середа

Але тепер це вже й неважно).

Він цюня каптур затискав

І в нього сечу набирав...

(Десь грамів, мабуть, більш як двісті).

Й виходила така балда

Із гулею, як мяч... Я-ак стисне

Рукою раптом гулю ту –

І цівка бє у далину

На кілька метрів. Тож якби

Оцей вид спорту олімпійським

Став раптом – ми б перемогли,

Ще й  золото б могли посісти.

 *

А поки старшенькі змагались,

Ми із Захарченком малим

Із стебел сцикавками грались:

(Такий насосний примітив)

З калюж водицю набирали

Й себе взаємно обливали...

Аж тут Одарка-тітка – в крик!

(Її город – через дорогу...).

Дивлюсь – й не віриться, ій-богу:        28.03.13, четвер

«Невже у мене дві кози?!»

Одна ж пасеться в буряні,

В якому і корів не видно...

Туди ж і Сєвку я пустив...

А де взялось це друге бидло,

Що з кукурудзи тітка тягне

Й кричить мов різана?.. Невже

Проґавив я, як чудо кляте

Гайнуло в шкоду? Точно жде

Удома, бідного мене,

Невідворотне покарання.

Та перш за все їй лупки дав я,

А потім сам вже на Голгофу

Став готуватися потроху...

Сідає сонце, я жену

Додому капосну козу...

А далі – геть як у тій казці:              29.03.13

*

Стоїть дід на воротях

У червоних чоботях

Та й питає:

«Кізонько моя мила,

Кізонько моя люба,

Чи ти пила, чи ти їла?»

«Ме-е! – бреше коза:

«Не пила я й не їла,

Бігла через місточок,

Ухопила кленовий листочок,

Бігла через гребельку,

Ухопила водиці крапельку –

Тільки й пила,

Тільки й їла»...

*

Не дід то ждав-чекав мене,

А батько біля двору

Із пА’ском... Слово це чудне,

Бо ще в пастушу пору

У нім був наголос на О,

ПаскОм він був, казали...

Тож по науці було щоб,

Слід пАсок поміняти

*

На знайомий ремінь довгий,

Який тримав батько,

Й на який я йшов мов кролик

До удава...

                     «Так то

Пасеш, сину, що аж люди

Похвалить приходять...», –

З кривим посміхом й в не зовсім

Червоних чоботях                     29.03.13

Підступає батько грізно –

І сідниці, й спина

Ждуть вже кари, напружились...

«То коза в тім винна! –

Розридавсь я від образи. –

Вона геть не слуха

Мене, клята, лізе в шкоду,

А потім тікає...

А стримати її – духу

Й сил не вистачає...»               30.03.12, субота

*

Опустив знаряддя кари

Батько та й задумавсь...

Вранці ж моя підопічна,

Певне, і не зчулась,

Як на неї батько й мати

Орчик почепили,

Щоб об нього – тікать буде 

Ноги з болем бились.

Жену, радуюсь: нарешті

Хоч в гурті побуду.

Іде коза потихеньку,

Дивується чуду,

Що на шиї висить в неї...

Спробувала бігти,

Та колінами об орчик

Трах! Бах!.. Та радіти

Мені було ще зарано...

Аж пять дубців добрих

Розтрощив об її ребра

Зрозуміла поки,

Що за кожну її шкоду

Я таки помщуся,

Й щоб затямила:  в посадку

І в город – не сунься!

А над вечір  я вже трохи

Й проїхав на Сєвці,            30.03.13

Аби втямила, хто старший...

Та шкребло на серці:

«Їй же боляче...»  До того ж

З орчиком на шиї

Не поженеш, кляту, пасти

Під містком на вигін,

Аби бути в гурті разом,

Бо ж самому скучно...

А он там, під берестком тим

Завжди галас, бучно.

Там є гойдалки-«ліани»

Й рогані на вітах,           (величезні жуки)

В котрі сонечко сідає

Щовечора... «Лиха              30.03.13

*

Коза вже не завдасть страшного,

Якщо до ріг я орчик привяжу

І разом з пастухами пожену

Через переїзд он туди, до того

Всіма улюбленого берестка».

Коза ж, аби з ріг скинуть орчик,

Такий смішний концерт дала:

То головою шлях чухра,

То стане диба ніби стовпчик,

І раптом – гах! рогами в кущ,

То з вибриком біжить чимдуж

І швидко крутить головою

Немов пропелером, аж впала...

Ватага ж дружно реготала,

Сміялась довго над козою;

І лиш минувши Пятихатки,

Я з ріг у виїмці зняв орчик.

З тих пір вже часто став ганяти

І пасти, де дівчата й хлопці.

*

(А згодом стали пасти кіз

Лише ще двоє. Остальні ж

Корови мали...). Батько з часом

Мені в нагрузку додавав

Кіз молоденьких. Я благав

Пустить «антихриста» на мясо

Й лишить не кітну, молоду

І більш покладливу козу

Та, видно, Сєвка – божа кара,

Яку терпів я до кінця,

І вже коли негожа стала,

Зарізав батько її. Я

Відмовивсь з неї рештки їсти,

А краще мясо відвезли

В Шевченкове й там продали.    30.03.13

*

В есе цім – звичайнісінька коза.

Яка шість літ була як член родини.

Це – чорт рогатий, дідько, сатана,

З яким судьба, пустуючи, звела

На старті по шляху свідомої людини

Мене малого. Що було – пройшло.

Не буде в мене кращого дитинства.

Мій репетитор – Сєвка гонориста,

Але ж вона давала  молоко...            30.03.13

*

Фі-і! – скаже хтось: знайшов козу-героя...

А відповім без пафосу на то я:             30.03.13 субота

Серед двоногих є такі... «тузи»,

Які не варті і хвоста Кози.                    02.04.13

*

    Півкорови

Зарізавши козу Сєвку,

Купили корову.

Батько з дядьком ту корову

Привели до двору.

Стали радитись-гадати.

Як же далі бути?

В кожного лиш півкорови...

А мати і чути

Не хотіла, щоб скотина

Дві хазяйки мала...

Та ще й відстань поміж ними

Достатньо чимала:

Десь аж 10 кілометрів

До дядька Миколи,

Що живе у Хлистунівці...

*

А я до корови

Став тим часом придивляться:

Руді й білі плями

На боках, он біля тазу

Видно впалі ями,

Животяра – іще трохи

І землі торкнеться,

Лівий ріг загнувсь на лобі,

Правий – вгору пнеться,

Прогнута спина до низу,

Величезне вимя,

Ратиці – носками вгору...

Ця столітня Миня

Вже й наклала серед двору,

Стоїть, ремигає.

І їй байдуже, здається,

Що її чекає..

*

А я почав дослухатись,

Що брати говорять.

Обмиваючи покупку:

– Отож як подоять –

Попаски вже й треба гнати...

– Зранку у неділю...

– В мене Коля або Філя...

– Я ж Славка задію...

– Давай, брате, ще потроху...

Хамсою загризли.

Батько мені і шепоче:

«Рукою торкнися...»

Дядь-Миколо! – торкаюся.

– Матері його ковінька!

Не чіпай, дитино!

І з розмаху ледь не гахнув...

Відкинувсь на спинку

Стільця батько і регоче...

У дядька Миколи –

Зозуляча хвор з дитинства.

Тож ото відколи

Не давав він торкатися

Власної персони.

*

– То, братику, ми на зиму

Її не лишаєм?

– А де ж стільки на комбайн цей

Сіна назбираєм?

– Ну давай ще на коняку

Та й треба додому...

Випили... А біля дядька –

Голови край столу

Від хамси. Тут батько й шепче:

«Дивись!»  Гість згортає

У долоню всю цю купку

І в рот запихає.

*

 

Брати.

*

Запив світлим самогоном,

Підвівся з-за столу.

Подякував господарю

Та й погнав додому

На вело старому.                31.03.13, неділя

*

Пригадую, що тої півкорови

Я вже й не пас, а пас Юрко, мій брат.

Той ранній ранок видався чудовим...

Поснідав молоком і заходився гнать.

Гнать попаски... Яка ж нудна робота!

А тут вже незабаром почалась спекота...

«Хоча б води взяв з сухарем...»  Живіт

Ще до переїзду слав матері привіт –

Хотілось їсти... Це вже традиційно –     31.03.13

Не вміла мати «вузлика» збирать

І «на зубок» у нього закладать,

Бо не навчилась: чоловік постійно

Базаром жив, і вже після обід

Був дома... Ані коржика, ні сала

Мені в дорогу мати не поклала,

А  я ще й не поснідав так, як слід...

(Тож мене тітка Устя виручала,

Коли купатися на греблю виривався

Й яйцем, і молоком у неї пригощався). 31.03.13

*

Аж ось нарешті вже й переїзд другий.

В саду «на  будці» гарна молодиця

Качає воду… Попросив напиться

Й погнав не шляхом, де бродили кури,

А насипом зеленим проз «казарму»,

(Звідкіль вже видно сокорину гарну),

Попід путями, й далі проз Павла  (двоюрідний брат)

На шлях, й ліворуч до містка.

Узвозом потім й врешті сьома хата, –

То саме хата батькового брата.            31.03.13

*

В дворі вже ждали: хлопці, тітка Вера.

(Її імя лиш через Е казали.

Вона від блискавки в дворі своїм померла.

А балакучий рот її всі чорним називали,

Бо геть не закривався...).  Й почалось...

*

– Чи скаже про це диво правду хтось?

Й оце – корова?! Очі де були,

Коли оцей непотріб купували?

Горілкою їх геть позаливали?

Таке могли купить лиш Себеди!  (Вуличне прізвисько роду).

А боки чом отак позападали?!

Ви що? доїли і не годували?!..

*

Аби не ображати власну неньку,

Сини ретирувались потихеньку,

З собою прихопивши і мене.

А ненька не вмовкає, все кляне..

Корова ж слухає і мовчки ремигає –

Їй байдуже, що хтось її там лає...       2.03.13

*

Як добре, що спитали: «Їсти хочеш?»

А я й кивнув мерщій, ковтнувши слину.

Дали мені води із хлібом і торбину,

І з хлопцями на річці, там де корч,

Коберею впіймали вдосталь рибок:

Десь півторбини й пару раків. Ситно

Поївши, в річці знов скупавсь...

Водиця – купіль! Над тобою віти.

В траві край берега всілякі ніжні квіти,

Й над ними зінчики великі і малі     (бабки),

Й бучалки на тім березі вгорі.     (качалки очерету).

*

А поки з хлопцями-братами я купаюсь,

Я й розповім про дядьків дім-город.

А дім у нього – справжній тобі дзот:

Метрові биті стіни... Присягаюсь!

Таких товстезних стін не бачив я ніде...

(На жаль, у хаті тій хтось інший вже живе).

Сарай, саж, клуня, погріб-льох, коптильня,

І копанка, й тераси, де ростуть

Порічки жовті і червоні... Вперше тут

Я їх побачив... Й вперше тут їх їв я...

Ох як же хочеться, щоб наші гайдамаки, (Читай «Криницю памяті людської»).

Залишили нащадкам стіни тої хати.

А в стінах тих аж десятеро душ

На світ прийшли... Ту б хату – ані руш!   31.03.13

*

о о о о о о о о о о о  о о о о о о о о о о о

*

Наступна як прийшла неділя,

Пригнав до нас корову Філя.

І повторилося... «Ох! Ах!

Її ви що – не годували?!

Лише доїли?! Схудла – жах!».

З тих пір це чудо  забирали

Від нас Миколині сини,

Бо я відмовився... А згодом

Його авансом віддали

Співхазяям...  Під чесне слово.    1.04.13, понеділок

*

О ні, читачу, не пройшли

Часи пастушества малого...

Он, бачиш, вдягнений убого,

Хлопчина дубчиком з лози

Гусей трима укупі строго...

А далі – ще он пастушок

Пасе корівку... От його б

Взять й для історії засняти:

Хто зна? а раптом, може статись,

Він Геній вже, хоч і малий...

До чого я це? А до того,

Що... от нема такого фото

Мене з козою... Жаль який!

А так би – всі переконались,

Що я ні трохи не брешу,

Коли змальовую козу,

З якою стільки років знались…  7.04.13

 

000

 

                                           ©  ЗАПОВІТ №1

 

      «Пастушкові декамерончики» і все, що вже написане і ще буде мною написане, забороняю перекладати з російської на українську і з української на російську як з оригіналу так і через будь-яку іншу мову задля зміцнення братерських уз між народами України, Росії і Білорусії через взаємопоглиблення знань суміжних мов.

      Над всіма моїми поезіями і прозовими текстами має бути зазначено:  (Діє заповіт №1).

      Заповіт №1 має діяти негайно з моменту його реєстрації на авторське право. 

                                                                                            

8.03.13                                                                                    Лад Купава               

 

А ЩЕ. Загал має знати, що українські словники співпадають з московськими лише на 30%, а з білоруськими – аж на 70.   Тож…

 

Паважаныя сябры! Ва Украіне казаць толькі на сваёй роднай мове. Мы вас добра зразумеем ... .

 

000

 

АВТОРСЬКЕ РЕЗЮМЕ ДО «ЗАПОВІТУ №1»

 

Шановний Читачу!

На лицьовій палітурці кожної книжечки Лада Купави вгорі ліворуч є напис: «Діє Заповіт № 1», а в кінці примірника – текст цього Заповіту, який нікого ні до чого не зобов’язує, бо носить декларативний характер.

Це менеджментський хід, аби привернути увагу Читача на спорідненість наших трьох мов, із яких дві (білоруська і українська) вже готуються потрапити до Червоної Книги.

Автор сподівається на демократизм росіян і білорусів, які посприяють цим творам потрапити на їхні території в оригіналах, де їх  ждуть-пождуть зголоднілі до рідного слова забуті Україною общини в Москві, Тюмені, на Кубані, далекому Сході… словом там, де наших земляків, хоч греблю гати.

Невже стане комусь легше, коли українська пісня, що по красоті звучання займає друге місце в світі після італійської, кане в Лету назавжди?

 29.03.17

 

000