User Rating: 4 / 5

Star ActiveStar ActiveStar ActiveStar ActiveStar Inactive
 

Світлина від Брама: фестиваль фентезі.

Вона стояла на узбіччі Житомирської траси і ловила машину. Загалом у цьому не було нічого дивного: сотні дівчат із немитими косами й у драних джинсах, з рюкзаком за плечима і пляшкою води в руках подорожували автостопом – поодинці, а найчастіше удвох чи втрьох. Зазвичай вони ловили попутки на зупинках автобусів, біля заправок і знаків із назвами містечок і сіл. Але не на цей раз – до найближчого села було близько дев’яти кілометрів, а по обидва боки траси простягались густі житомирські ліси. Вона стояла просто під великим кущем розквітлої бузини – дівчина модельної зовнішності із довгим білявим волоссям, у блискучих обладунках, що нагадували костюми акторів із фільму «Троя», і з мечем при поясі. Зайве казати, що Сергій Тезей, успішний менеджер із продажу зоотоварів у мережі «ЦерберОК», який саме їхав на власному новенькому Nissanі на дачу в село, просто прифігів.

Ефектно пригальмувавши, він нахилився і відчинив дверчата з боку пасажирського сидіння, подумки погоджуючись везти кралю хоч до білоруського кордону, якщо вона попросить. Краля рішуче попростувала до машини, сіла, акуратно зачинила дверчата, пристебнулась, а тоді повернулась до нього і з хвилину свердлила його сіро-сталевим холодним поглядом.

- Тезею, - сказала вона. – У нас мало часу.

- Всі знайомі дівчата звуть мене Сергій, - вишкірився Сергій Тезей. А сам прифігів удруге. Від того, що ця випадково стрінута дівчина із зовнішністю кінозірки і манерами податкового інспектора знає його прізвище, йому стало тривожно. По-перше, це безповоротно ховало його надію на швидкий анонімний секс в житомирських хащах, до якого він час від часу схиляв випадкових легковажних супутниць. По-друге, все це було якось неправильно – владний тон дівчини нагадав йому неприємну історію з Товариством із захисту прав споживачів, що трапилася місяць тому. Тоді одній щасливій власниці декоративного кролика вистачило розуму придбати для її улюбленця дерев’яну клітку. Певна річ, виробники запевняли, що виріб оброблений спеціальним лаком, що є так само неапетитним для кроля, як для людини – личинки колорадських жуків. Але зубата тварюка примудрилася строщити власний будиночок у першу ж ніч. Опинившись на волі, кролик узявся нишпорити в платяній шафі, теж дерев’яній, прогриз там чималу діру і звив собі кубельце в спідній білизні його власниці. Де його, втомленого по виснажливій праці, але щасливого, і знайшли наступного дня. Тоді їм довелося виплатити повну вартість клітки і ще й вибачитися перед кролячою дурепою. Було неприємно. І тепер оте «у нас мало часу» прозвучало майже так само, як «ви маєте негайно сплатити компенсацію». І, до речі, для чого це в нас мало часу?

- Що ти робиш у цьому світі, Тезею? – спитала вона. Сергій тішив себе надією, що знав дівчат. Тому він знав і те, що коли якась із красуньок починає заглиблюватися в кухонну філософію («От скажи мені, для чого ти живеш, Тезею?» - між пляшкою пива і пончиком), треба їй просто підіграти.

- Я, кицю, шукаю свою Аріадну, - сказав Сергій із самовдоволеною усмішкою. В дитинстві його улюбленою книжкою були «Давньогрецькі міфи», а в дорослому віці його улюбленою справою було зваблювати дівчат, ловлячи їх на гачки знаних з дитинства сюжетів. Хтось сміявся, хтось розчулювався, але всі (Тезей це бачив!) приміряли на себе історії давно забутих богів. Особливо любовні. Але на таку реакцію навіть Тезей не сподівався.

- Я Аріадна, - краля повернула до нього зворушене мало не до сліз обличчя, обмацуючи його поглядом, в якому вгадувалося напружене очікування. Ніби тим поглядом вона просила його щось пригадати.

         - О! – сказав Сергій. Але реакція була вочевидь не такою, на яку вона розраховувала. В очах її знову з’явився сталевий полиск, а чоло зібралося в напружені зморшки.

         Траса, попри вихідні, була майже порожня. Яскраве вранішнє сонце змінилося сірою мжичкою, й Сергієві час від часу доводилося вмикати двірники, щоб розігнати на лобовому склі довгі сльозаві патьоки. Здавалося, той бумер матеріалізувався просто з повітря – підрізавши його авто, вилетів на ліву смугу, ще й знущально посигналив. Аріадна спересердя ляснула пальцями. Сергій вдарив по гальмах, машину занесло, й він ледве не врізався в бордюр.

         - От придурок! – Тезей видихнув і збирався вже з’їхати з узбіччя, коли Аріадна рішуче відчинила дверчата й пішла вперед. Може, захотіла в туалет й пішла шукати кущі – Сергій увімкнув двірники, щоб краще бачити. Але дівчина пішла не в кущі. За метрів триста на узбіччі стояв той самий чорний бумер, який його підрізав. А те, що сталося далі, просто ніяк не вкладалося в голові.

         Легкою ходою зірки подіуму Аріадна підійшла до машини з боку водія, відчинила дверчата, простягла руку й витягла звідти здоровезного накачаного хлопа в білій футболці. Притулила його до машини й сама підійшла впритул – тепер вони нагадували пару за мить до поцілунку. А тоді вона майже непомітним, швидким і вправним рухом знизу вдарила його під дих. Хлоп зігнувся, обхопивши руками живіт, і впав на землю. Аріадна ще копнула його для годиться, а потім вихопила меча і пробила заднє колесо машини. Бумер одразу просів на лівий бік. Коли вона поверталась назад, хлоп сяк-так підвівся з калюжі й тепер наступав, похитуючись, із перекошеним обличчям просто на неї. Не озираючись, вона здійняла руку і зробила якийсь рух – мабуть, середній палець показала, подумав Сергій. Але цей жест, що мав ще більше розлютити хлопа, схоже, його зупинив – складалося враження, що він корчив гримаси, б’ючи кулаками в невидиму стіну.

         - Ти просто якась суцільна несподіванка, - пробурмотів Сергій, коли дівчина повернулась. Тепер вона дедалі більше скидалась йому на працівницю якихось каральних органів. Сентиментальна спецпризначенка Аріадна.

         - Рушай! – наказала Аріадна, знову обдарувавши його сталевим поглядом.

         - Може, досить було просто з ним поговорити? – сказав із докором Сергій.

         - Він нас затримував!

         - Що ж, переконливий аргумент, – буркнув Тезей. Йому вже розхотілося швидкого сексу в затишних житомирських хащах. Тим паче, трава зараз геть мокра.

         - До речі, ти не сказала, де тебе висадити.

         Вона знову подивилась на нього якимось чудним поглядом.

         - Ти рушай, я скажу, де.

         На заправці вони зупинились випити кави. Аріадна купила собі три пачки морозива й довго, з насолодою їла, підбираючи язичком молочні патьоки. Вочевидь, після витрачених на битву калорій душа її прагла швидких вуглеводів. Аріадна здавалась такою милою – звичайна собі дівчина бавиться косплеєм. Ніби й не вона оце щойно зробила боляче незнайомому чуваку і його машині.

         Дощ нарешті припинився. Між сірою ватою хмар видно було сині просвіти. Від гіпнотичної зелені лісу, що тягнувся коридором обабіч дороги, хилило в сон. Аріадна, здавалось, задрімала – очі заплющені, голова хилиться ліворуч. Сергій потягнувся за пляшкою води й мало не підскочив, коли вона раптом голосно і якось навіть урочисто сказала:

         - Тезею, Егеїв сину, сьогодні спливає час. Чи готовий ти рушити до Лабіринту, мій королю?

         Сергій розтулив уже рота, щоб озвучити нарешті дівчині зустрічну пропозицію швидкого сексу в житомирських хащах, але побачив те, чого ніяк не мало бути на трасі Київ-Житомир. Попереду сірий асфальт дороги і зелень лісу блякли, змазані, наче на поганій акварелі, перетікаючи крізь розмиті барви ніщо в яскраву контрастність синього й червоного. Суха червона земля під високим пустельним небом.

         Здається, він скрикнув і натиснув на гальма, намагаючись вивернути на узбіччя, намагаючись залишитись по сей бік галюцинаторного пейзажу, але вона ляснула пальцями і сказала «Рушай!», і він на повній швидкості в’їхав у синє з червоним. А тоді авто забуксувало й зупинилося.

         Сергій перелякано роззирався навкруги. Це місце тільки здавалося червоною пустелею під пронизливо-синім небом. Найменший порух голови – і контраст перетворювався на пастель, барви мінилися, а чітко окреслене в сухому повітрі видноколо бралося брижами. Коли він різко озирнувся назад, його мало не знудило, оскільки краєвид рухався разом із ним. Він знав уже, що позаду не буде змитої дощем глибокої зелені і сірого асфальту, але побачене його приголомшило – під сутінковим небом кольору латте, підсвіченим червоними й зеленими сполохами, ряхтіли сріблом високі гострі скелі.

Побачене означало, що його машину знову занесло на мокрій дорозі, й тепер він або в реанімації під анестезією, або помер. В будь-якому разі, Тезей перебував у ситуації, на яку не мав ніякого впливу. Тому він вольовим зусиллям відключив у мозку функцію пошуку причинно-наслідкових зв’язків і зосередився на теперішньому моменті. Зрештою, далі все так чи так мало прояснитися.

Аріадна озирнулася й подивилася на нього.

- Я помер?.. – напівствердно, напівпитально сказав він.

- Ти досі не згадав, - простогнала вона.

- Не згадав що? Де ми? Що за чортівня зі мною коїться?

Аріадна помовчала, а потім сказала:

- Ми в Долині Жахіть, на підступах до Лабіринту. Постарайся нічого не боятися, а то воно негайно тебе накриє.

Вони вибралися з машини й попростували вперед. Суха розтріскана глина осідала на одяг червоним пилом. Сергій раптом помітив, що тепер Аріадна вдягнена в оздоблену перлами довгу білу сукню, що живописно волочилася по пилюці. Коси її були викладені у вигадливу зачіску, чоло прикрашене перловою діадемою. До пояса її сукні зовсім уже недоречно було припасовано вже знайомий Тезеєві меч у шкіряних піхвах.

Сонце в зеніті пряжило над їхніми головами. Найважче було дивитися перед себе, відключивши периферійний зір. Коли Тезей трохи відпружувався й озирався навсібіч, ландшафт корчився, ніби зіжмаканий папір, і крізь брижі в просторі відсвічували інші світи – рясно освітлене нічне місто, місячний пейзаж глибокого бузкового кольору, яким морозного сонячного дня буває сніг у тіні, пласка земля під великими, наче горіхи, зорями, що складались в геометричну симетрію незнайомих сузір’їв. Від цього не тільки збоїв вестибулярний апарат, а й накочувала паніка.

В роті Сергієві пересохло, хотілося пити. Аріадна раптом звернула ліворуч і побігла до невисокого горбочка, під яким щось виблискувало. Повернулася вона з пляшкою «Миргородської». Вода була холодна, аж зводило зуби.

- Як ти це зробила? – спитав Сергій.

- Це не я, а ти. Ти захотів пити. Вода з’явилася тому, що ти не боявся померти від спраги.

Сергій пошкодував, що не захотів пива. Все-таки бути мертвим мало свої переваги. Щойно він зібрався озвучити свої міркування, аж тут побачив, що Аріадна пильно вдивляється назад, в ту частину простору, де небо кольору латте підсвічувало сріблясті скелі. На тлі червоних і зелених сполохів було чітко видно три постаті – довгокосі вершниці на вороних конях.

- Швидко! Нам час іти! – скомандувала Аріадна.

- Хто це?

- Мойри. Вони нагадують тим, хто сюди потрапляє, що за плечима у них стоїть смерть.

Недарма в дитинстві Сергієвою улюбленою книжкою були «Давньогрецькі міфи». В нього з’явилося недобре передчуття, що за перебування в міфі так чи так доведеться заплатити – чи то вкоротивши Прокруста, чи то заваливши Мінотавра. Він був звичайним менеджером із продажу зоотоварів. Героїчні подвиги не входили в його плани.

І хоч голову його обсіли тривожні думки, тіло відчуло неабияке полегшення. Здійнявся вітерець, чітко окреслений у сухому повітрі контраст синього і червоного зм’якшився, і він майже побачив, як монотонну синяву неба прокреслюють токи повітря, а в точці, де сходяться небо і земля, клубочиться щось, схоже на хмари.

- Гроза? – з надією спитав він.

- Пегаси, - похмуро відповіла Аріадна. Вона зупинилась і витягла з піхов меч. Потім зробила дивний рух рукою й ніби з повітря видобула другий – довший, із руків’ям у вигляді голови бика, із піхвами, оздобленими великими самоцвітами й прикрашеними вигадливим золотим візерунком. А потім, схиливши голову, урочисто передала його Тезеєві.

- Дуже гарний, - промимрив він і незграбно узяв його за середину. – І що мені з ним робити?

Але Аріадна його не слухала, ставши в бойову позицію й повернувшись обличчям до того, що на них насувалося. В метрах десятьох над землею летіли чоловіки в блискучих обладунках, схожі на ті, в яких Аріадна постала перед ним уперше. Грізний вигляд їхніх фізіономій, може, і налякав би Тезея, але зі смішно розкаряченими ногами і витягнутими вперед і вгору руками вони так нагадували культуристів, які застигли у складній йогічній асані, не отримавши інструкцій, як із неї вийти, що він уголос розсміявся. А от Аріадну, схоже, їхня поява аж ніяк не звеселила.

- Вершники! – сказала вона тоном, у якому чути було подив і обурення. І ледь встигла відбити удар, що його, користуючись вигідною позицією «чоловік згори», завдав перший нападник. Сергій не став чекати, що буде далі. Покинувши серед дороги меч, без сумніву, гарний, але в обставинах, що склалися, геть непридатний, Тезей підтюпцем побіг до найближчого пагорба і, впавши на землю, накрив курткою голову. Те, що відбувалося далі, нагадувало бойовик із вимкнутим зображенням і увімкненим на повну гучність звуком (Хрясь! Дзинь! Бемць! Хех! У-у-у!) Йому було дуже страшно, але весь цей час він як міг сумлінно і наполегливо вірив у перемогу Аріадни.

І все ж коли звуки стихли, він ще довго не ворушився й не розплющував очей. Тільки остаточно впевнившись, що ніхто й не думає посікти його на капусту, він обережно підняв край куртки і визирнув. Аріадна заклопотано походжала між трьома трупами, час від часу копаючи їх носаком. «Яка нечемна!» - подумав Сергій, але вголос цього чомусь не сказав.

- Мені це геть не подобається! – сказала Аріадна, прошиваючи його сталевим поглядом.

- Послухай, давай раз і назавжди розставимо крапки над і. Я не вмію махати тією штуковиною. Я можу вмовити людину купити що завгодно, навіть власну бабусю, я вмію готувати беф богіньйон, а це не кожному під силу, я навіть можу замінити в тачці мастило. Але я не вмію битися мечем.

- Я не про те, - здивовано глянула Аріадна. – Це не магія, - вона обвела руками трупи, що залишилися лежати на полі бою в негарних позах. – Це люди Меда. Їм вдалося осідлати Пегасів, які зазвичай невидимі.

- А хіба Пегасів сідлають не поети?

- Як бачиш, інколи поети просто не встигають до них добігти, - саркастично фиркнувши, сказала Аріадна.

- І що це все означає?

- Тільки те, що нам треба якомога швидше дістатися Лабіринту. Раніше за Меда.

Аріадна озирнулась. Простеживши за її поглядом, Сергій побачив довгокосих Мойр, що наблизились досить, аби роздивитися їхні обличчя, ніби витесані з каменю, їхніх вороних огирів із густими гривами й червоними очима. Перезирнувшись, Аріадна з Тезеєм повернулись і дружно заспішили вперед.

В повітрі щось відбувалось. Чиста окресленість барв, здавалося, зблякла, змішавшись у пастельне марево. Відчуття дезорієнтації в просторі наростало – воно народжувалося десь глибоко в шлунку і розходилося тілом постійними нападами нудоти. Твердість червоної землі під ногами перетворювалась на в’язку м’якість багнюки, й, озираючись, Сергій бачив себе у високих, яскраво-зелених травах, в глибині яких – він знав – причаїлася трясовина. А то раптом горло стискала сухість розрідженого повітря, й ось уже він над урвищем, на дні якого б’ється всім тілом об гостре каміння стрімка гірська річка. І вже за кілька кроків вечірнє сонячне світло раптом змінювалося густою темрявою, в якій зорі розміром із волоський горіх повільно переміщувалися небом, утворюючи в височині візерунки, схожі на яскраві мандали дивовижної складності і краси.

Сергій озирнувся. Мойри рухалися ззаду, не наближаючись, але й не віддаляючись. Від різкого руху головою його знудило, й він, упавши на коліна, довго відпльовувався.

- Ти можеш не крутити головою на всі боки? – роздратовано спитала Аріадна, допомагаючи йому підвестися.

- Мойри, - Сергій, намагаючись не рухати шиєю, показав рукою назад. – Сидять у нас на хвості.

- Я знаю. Слухай, у нас немає часу на світські розмови, - чітко вимовляючи слова, сказала Аріадна. Було видно, що вона дуже старається бути чемною. А оскільки Тезеєві зовсім не хотілося перейти ту межу, за якою Аріадна буде нечемною, він слухняно вмовк і рушив за нею.

Іти було все важче. Простір мінився, наче живе срібло, й ряхтів калейдоскопом пейзажів. Якимось чином Тезей був вписаний у ці мерехтливі множинні світи – то як правитель-тріумфатор в білих одежах і з лавровим вінком на голові, то як менеджер із продажу зоотоварів в темно-синій двійці і білосніжній сорочці, то як фрік із довгим нечесаним волоссям, у драних джинсах і футболці з написом «Taste the whip». Вони з Аріадною час від часу зупинялися, відсапувалися, блювали, а потім ішли далі. Кілька разів місце обдарувало Тезея питною водою, про яку він наполегливо думав, а Аріадна пригостила його крихкими рожевими пластівцями зі смаком троянд, що їх сама вона жувала цілими пригорщами. Сергій помітив, що після них не так нудить.

Але через деякий час нудота посилилась, почала боліти голова. Сергієві було так погано, що він не одразу зрозумів – оцим тупим болем, який щокроку сильнішає, його голова реагує на тихий і низький звук, точніше сказати, вібрацію, що народжувалася, здавалось, у глибині його тіла. Через деякий час звук став нестерпним. Здавалося, очні яблука от-от вибухнуть зсередини, а капіляри перетворяться на криваве місиво.

- Потерпи… Ми майже на місці, - сказала Аріадна, виблювавши ріденьку рожеву кашку, що пахла трояндами.

Тезей не був певен, що прибуття на місце істотно полегшить його становище. Але на суперечки вже не було сил. Проте через деякий час він із подивом помітив, що йому поступово кращає. Простір навколо перестав біситися і скакати гопки, нав’язливе мерехтіння стоншилося до рівного м’якого світла, що нагадувало місячне сяйво. Перед ними була пласка долина, що простяглася під бурим небом. Далеко попереду ця бура одноманітність брижилася й викривлювалась, й крізь чималі розриви в небесній тканині просвічував знайомий пейзаж – небо кольору латте з червоними й зеленими загравами, сріблясті гострі скелі.

- Лабіринт, - прошепотіла Аріадна.

- Лабіринт? Виглядає як гола рівнина. Я гадав, що лабіринт – це щось складне і закручене.

Аріадна криво всміхнулася.

- Складне і закручене тобі доведеться створити самому.

- Значить, ти пропонуєш самообслуго… - він навіть не встиг договорити. Вже чутий потужний низький звук, від якого завібрували барабанні перетинки, примусив його впасти на коліна й притиснути руки до вух. А потім просто перед ними, затуливши півнеба, виросла гігантська потвора.

Всі ті чудовиська, що про них він колись читав у книжці «Давньогрецькі міфи», блякли поруч із цим живим утіленням галюцинацій хворого розуму. Міцний лев’ячий тулуб із кігтистими лапами увінчувався пишним павичевим хвостом. От тільки замість вічок на кожній пір’їні шкірили зуби поморщені гном’ячі личка. Голова гігантської рептилії похитувалась на гнучкій зміїній шиї, по обидва боки якої тяглися вервечки широко розплющених очей із вертикальними зіницями. Дві пари велетенських крил вальяжно змахували в такт ритмічному похропуванню.

Тезей навіть не встиг як слід налякатися, аж тут Аріадна вибігла просто перед очі потвори й загукала як могла голосно:

- Охоронцю, час настав! Дай нам перемогти або згинути!

Озвучена Аріадною альтернатива Тезеєві зовсім не подобалась. Та він не встиг як слід висловити своє невдоволення – Охоронець відступив убік, але тільки для того, щоб дати дорогу армії солдат, схоже, добре тренованих і дуже лютих.

На цей раз Аріадна не пропонувала йому зброю. Тезеєві навіть стало трохи соромно – але не так щоб дуже. Вона вихопила меч і кинулась в атаку – що, на Тезеєву думку, було не так відважно, як нерозумно. До того ж його з дитинства страшенно дратував звук удару металу об метал.

Однак дівчина давала собі раду – вона була не тільки сильна, як устиг переконатися Тезей, а ще й дуже спритна. На землю полетіла перша голова. Загіпнотизований, Тезей дивився у мертві очі, зовсім випустивши Аріадну з поля зору. Раптом голова смикнулась, кавкнула й водномить відростила собі новий тулуб. Перша жертва битви встала, похитуючись на нерівних ногах, і знову перетворилась на машину для вбивства.

Аріадна, хоч і була неабияк зайнята, теж побачила метаморфозу й одразу кинулась навтьоки. «Розумне рішення, - похвалив подумки Тезей. – Хоч і невчасне». Аріадна промчала повз нього, але за метрів двісті зупинилась. Тезей поспішив за нею, але побачивши, що вона виробляє, став як укопаний. Озирнувшись, він спостеріг, що армія зупинилася теж.

Аріадна танцювала, але так, ніби б’ється з кимось невидимим, чи билась, а битва нагадувала танець. «Схоже на мікс контемпу й капоейри», - подумки визначив Тезей. Все-таки це була більше битва, ніж танець. Граційним колесом перекидаючись із ніг на руки чи літаючи в подвійному сальто, вона ухилялась від ударів, а не віддавалась чистій насолоді руху. Кожен помах її рук перетворювався на удар, кожен випад ногою влучав у ціль. На обличчі – вираз граничної напруги, чоло мокре від поту.

Озирнувшись, Тезей побачив, що армія більше не нагадує дику й хаотичну орду. Воїни не рухались – стояли струнко, ніби фігури на шахівниці, утворюючи рівненькі паралельні ряди. Уважно їх роздивившись, Сергій збагнув, що вони схожі, ніби близнюки – всі постаті на одне лице, однаково вбрані й озброєні, з тим самим лютим виразом очей. Проте щось у цій ідеальній симетрії його непокоїло. Він відійшов убік, примружився. Так і є – те, що нагадувало шахівницю з її вертикальними й горизонтальними послідовностями, виявилося оптичною ілюзією. Воїни були тільки в першому ряду – позаду простягався порожній простір рівнини. Ще рух убік – і на шахівниці лишилося з кілька десятків фігур, що потім склалися в одну, ніби карткова колода. А коли Аріадна злетіла вгору в якомусь особливо складному сальто, й ця остання постать розвіялась як дим.

Відсапуючись, дівчина підійшла до того місця, де щойно здимів останній воїн, нахилилась і підібрала із землі якусь річ. Потім наблизилась до Тезея і вклала йому в руку щось гостре і холодне.

- Зуб грифона, - сказала вона.  – Хто володіє зубом грифона, той володіє армією.

- Ти дуже вправна, - визнав Тезей, ховаючи сувенір до кишені куртки.

- Вважай, що це була розминка, - серйозно сказала Аріадна.

А потім вони дружно впали на коліна і затулили вуха руками. На місці переможеної магічної армії знову з’явився Охоронець, супроводжуючи свою появу знайомою арією бормашини. Круглі котячі очі на його зміїній шиї сяяли зеленим фосфоричним світлом. Копнувши лапою пісок, він раптом із голосним форканням розпушив віяло хвоста. Пір’я виблискувало синьою смальтою із золотими прожилками, а гном’ячі личка корчили гримаси особливо завзято.

Придивившись, Сергій побачив, що одна з мармиз розжилася ще й руками, які завзято шарпались, намагаючись вивільнитися з пласкої поверхні пір’їни так, ніби це була діра. Ні, не ніби – це й була діра. Потворка виборсалась і скочила на землю, і цей раптовий перехід перспективи від площинності до тривимірності відгукнувся болісними спазмами в Тезеєвому шлунку.

Потворка підійшла до них. Вона мала поморщене личко і тонкі, ніби в павука, кінцівки. З довгим ріденьким пір’ям, що вкривало її тіло, вона була схожа на не до кінця обскубану курку. На думку Тезея, найкращою стратегією було вчасно відступити, тому він шарпнувся назад. Але Аріадна його зупинила, м’яко притримавши за руку. Потворка впритул наблизилась і зробила дивний рух – і ось уже в її долоні опинився довгий, загострений з одного боку кілок, який вона встромила в землю просто біля їхніх ніг.

Тезей з Аріадною перезирнулись. Охоронець щез, забравши потворку з собою. Буре небо над їхніми головами проясніло до волошково-синього, а потім визирнуло сонце. Вони стояли посеред літнього степу – співали цикади, сухо шелестіла випалена сонцем трава, пахло медом і нагрітою землею. Вдалині, матово виблискуючи білим, височіла скеля. А от кілок, що стримів із землі чорним знаком оклику, був на тлі цього ідилічного пейзажу явно зайвим.

- Ну і де твої дракони? – позіхнувши, спитав Тезей.

- Які дракони?

- Ну, дракони, грифони, тритони – що буде наступним? З нетерпінням чекаю другого сезону.

Аріадна криво посміхнулась і показала рукою на скелю.

- Бачиш цю гору? Вона з черепів. Це ті, хто залишився тут назавжди. Хто не відгадав загадки.

- А в чому загадка?

- Правильно постав питання – і знатимеш відповідь, - Аріадна сіла на землю й замислилась. Сергій сів поруч. Креативний розум менеджера з продажу, що прагнув стати старшим менеджером, а потім і директором, завівся з півоберту й почав плодити ідеї.

- Чи пов’язана ця загадка з Охоронцем і його гномиками?

- Не знаю.

- Цей гномик, що вилазить із Охоронцевого пір’ячка… Просто якась ілюстрація вегетативного розмноження… Ну, ти ж розумієш, є розмноження вегетативне, а є – статеве, от як у людей…

Тезей ліг на землю. Високо вгорі пряжило сонце, якась пташина невагомо зависла в блакиті. Просто над його головою похитувалась травинка, на якій завзято парувалися сонечка.

- Аріадно! – раптом вигукнув він. – Я знаю, в чому питання. Питання в тому, як розмножуються люди, а не Охоронці. Ми негайно маємо покохатися!

Аріадна обернулася й подивилась на нього так, аж йому занило в животі. Він не сумнівався, що самим цим поглядом вона могла б завиграшки ухайдокати дракона, якби він раптом завітав сюди з «Гри престолів».

- Добре-добре, ця ідея не надто вдала… Хоча й блискуча, ти мала б це визнати.

- Охоронці поза життям і смертю. Тільки живий і смертний здатний кохатися й народжувати собі подібних, - сказала Аріадна повільно і з притиском.

- Мовчу, мовчу… А що як загадка – це кілок? Ну, е-е-е, фалос у стані ерекції, вибач мою латину…

Аріадна замислено подивилась на нього – так, ніби ладна була пристати на його попередню пропозицію. Принаймні, так здалося Тезеєві.

- Я теж гадаю, що загадка – це кілок. Тільки от що? Увігнаний у землю спис – знак миру, що прийшов по війні? А може, це знак межі, що відділяє живих від загиблих на полі бою?

- А він не може бути чарівною паличкою? Ну добре, не паличкою – чарівним дрючком?

Аріадна не відповіла, а Тезей і не наполягав. Він раптом подумав, що вправні руки здатні зробити чарівним дрючком багато поганого. Наприклад, віддухопелити майбутнього директора з продажу.

На тому фонтан його ідей змілів і всох. Він перевернувся на бік і подивився на Аріадну. Вона сиділа, підібгавши ноги, а її тонкий профіль чітко вимальовувався на тлі призахідного сонця, ніби карбований на золотій монеті. Перли на її діадемі тьмяно виблискували. Вона була нереально, нестерпно прекрасна. Але не тільки це.

- Аріадно, хіба не дивно? За моїми відчуттями, ми сидимо тут не більше години, а сонце вже сідає…

- Це особливе місце. Тут час і простір поводяться не так, як в інших світах.

- Так, я розумію, але коли ми тут опинилися, був полудень, я це чітко пам’ятаю, бо кілок не відкидав тіні, а тепер вона довжелезна…

Аріадна так різко схопилася на рівні ноги, що він від несподіванки сахнувся й прикрив голову руками. Вона вихопила з піхов меча і стала щось креслити біля кілка. За деякий час Тезей зрозумів, що вона обводить коло. Закінчивши, вона сховала меч у піхви й подивилася на Тезея.

- Звісно, сонячний годинник. Ідея часу, який не має початку і кінця. Пам’ятаєш – Мойри в світі сріблястих скель і кольорового неба? Вони весь час були позаду, а коли ми дійшли до лабіринту, їхній світ опинився попереду.

- Ну визнай нарешті, що я тобі дуже допоміг, - муркнув Тезей.

Світ навколо них знову почав змінюватися. Спочатку стьмяніло небо, прибравши бурої барви, а тоді накреслене Аріадною коло почало блідо світитися і пульсувати. Потім простір навколо хитнувся, наче палуба корабля, й Тезея мало не знудило. Він ніяк не міг звикнути до цієї нестійкості просторових орієнтирів. Відхекавшись, він звів очі й побачив, що світляне коло вже не на землі, а висить в повітрі просто перед ними. Тепер воно більше нагадувало браму.

- Лабіринт, - здогадався Тезей.

- Стій, - Аріадна схопила його за руку. – Ми маємо дещо прояснити.

Вона підійшла ближче, стисла його руку міцніше й проказала своїм найурочистішим тоном, який своїм занудством нагадав Сергієві промову директорки на шкільній лінійці:

- Тезею, Егеїв сину, визнаю тебе своїм володарем і присягаюся служити вірою і правдою. Чи береш ти мене, Тезею, Егеїв сину, за…

- Ні! – вереснув Тезей. – Не те щоб ти мені не подобалась, але я занадто непристосований для шлюбу і взагалі принципово полігамний…

 - За зброєносицю? – доказала Аріадна. Її міцно стиснуті вуста говорили йому без усяких слів, як він налажав.

- А-а, це… Звісно… Без питань… Ну, тобто, беру тебе, Аріадно, прекрасна і небезпечна жінко, за вірну зброєносицю, але прошу – перед тим, як ти вирішиш закатрупити всіх моїх реальних і гіпотетичних ворогів, порадься зі мною, і ми, можливо, зможемо уникнути кровопролиття…

Вони навіть не дали йому закінчити цю піднесену промову – можливо, одну з найпатетичніших в його ораторській практиці, а їх Сергій, як менеджер із продажу, вже встиг виголосити чимало. Вони з’явилися ніби з-під землі – люті кремезні мужики в блискучих обладунках, і шарахнули його в щелепу якоюсь далекобійною магічною зброєю. Але перед тим, як він вирубився, його обсіло відчуття гострого жалю – тому, що він не закінчив свою філіппіку проти кровопролиття, а ще більше тому, що це кровопролиття не відбулося.

Опритомнів він від різкого світла, що било йому в заплющені очі. Він підніс руку до обличчя й помацав щелепу, на якій спухла велетенська ґуля. Потім повільно сів. Приміщення, в якому вони опинились, було, судячи з усього, зовсім невеличким, але дзеркальні поверхні стін, стелі й підлоги розширювали простір і викривлювали перспективу.

- Дзеркальна крапля. Тут неможлива магія. А то ми б тут не сиділи, - зловісно прошепотіла Аріадна. На її зап’ястях і литках Сергій помітив садна і порізи. Значить, хтось, на відміну від нього, не здався без бою.

- Що то були за гевали? Здається, з кількох таких ти зробила парочку трупів у Червоній пустелі, - зловтішно відгукнувся Тезей. У зовсім невластивій йому агресивній манері, як він із подивом помітив. А потім додав:

- Дай-но вгадаю. Ти казала, що це люди Меда. Значить, історія така. Є двоє синів правителя, єдинокровних братів. Обоє претендують на престол…

- Не зовсім. Ти, як перший син, маєш безумовну перевагу. Всі спроби Меда посісти владу в обхід твого законного права є узурпацією…

- А ти?

- Я… Я твоя майбутня дружина. І нинішня зброєносиця, відповідно до нашої обопільної присяги…

- А вредний Мед не тільки намагається позбавити мене законної влади, а ще й зазіхає на наше подружнє щастя?

- Ну, він би ніколи на це не пішов, якби…

- Якби законний спадкоємець престолу раптом не щез.

- Так. Просто напередодні Великих Випробувань. І з цього можна зробити висновок, що Мед причетний до твого зникнення. Якби я була на його місці, це здавалося б найпростішим рішенням – витіснити тебе в якийсь із безлічі обжитих світів, в чиєсь життя…

- Те, що ти кажеш, звучить дуже логічно. Взагалі, це чудова історія, в якій би кожен бажав опинитися. Але ніщо в моєму житті чи в моїй пам’яті не дає підстав припускати, що я – це і є зниклий Егеїв син.

- Ти просто ще не згадав… Ти маєш згадати, - жалібно простогнала Аріадна.

- А ким ти більше хочеш бути – Тезеєвою дружиною чи зброєносицею?

Аріадна зиркнула на нього люто і невдоволено. Тезей засміявся. Тепер вона була більше схожа на себе.

- Для чого нас тут тримають? – через деякий час спитав він.

- Лабіринт. Кожен майбутній правитель має пройти Великі Випробування, які закінчуються в Лабіринті. Коли – чи якщо – він вийде з Лабіринту, він стає абсолютним володарем і ніхто не сміє ставити під сумнів його законну владу.

- Ясно. Мед хоче опинитися там раніше за нас.

- Так. І я не маю анінайменшої ідеї, як звідси вибратися.

Тезей звівся на рівні ноги, зітхнув, а тоді гупнув щосили в дзеркальну поверхню стіни. Дзеркало не розбилося, але приміщенням пройшов такий звук, ніби хтось вдарив у набат.

- Меде! – набравши в легені повітря, крикнув він. – Нам треба поговорити.

Аріадна сиділа на підлозі і дивилася на нього широко розплющеними очима, в яких читалося: «В тебе поїхав дах чи тобі просто стало нудно?»

- Друге, - вишкірився Тезей.

- Що? – не зрозуміла вона.

Він не встиг договорити, бо в кімнаті раптом матеріалізувалися Мед і його люди. Схоже, по дорозі вони встигли перевдягтися. Жодних блискучих лахів, жодного кітчу, тільки функціональність і мінімалізм: білі полотняні штани й сорочки, шкіряні сандалі. Тезей не мав жодного уявлення, хто з них Мед, тому просто ще раз повторив у простір:

- Меде, нам треба поговорити.

- Про що? – озвався високий білявий юнак з нервовими рисами й зухвалим поглядом мажора.

- Ну, для початку мушу сказати тобі, що ти добре виглядаєш, - чемно сказав Тезей і, зігнувшись, упав на підлогу. Били вони без попередження. Під дих.

- Ви вбили моїх людей, - загрозливо сказав Мед.

- Шкода, що не всіх, - втрутилася в розмову Аріадна й дістала копняка під ребра. Її кривдник одразу ж упав на підлогу біля неї. Тезей вирішив утрутитися, доки супротивник не вирішив скористатися очевидною чисельною перевагою.

- Негайно припинімо насильство! – сказав він медовим голоском. Таким зазвичай свідки Єгови повідомляють на вулиці, що Ісус тебе любить. Всі присутні, з Аріадною включно, завмерли з роззявленими ротами.

- Меде, ти справді так хочеш бути правителем? – м’яко спитав Тезей. Мед налився бурячком – він не міг зрозуміти, знущаються з нього чи ні.

- Припустімо, що так, - Тезей із готовністю поспішив на допомогу. – Якщо твоє бажання таке сильне, я вступлюся з твого шляху. Я ладен почекати тут, доки ти впораєшся в Лабіринті, тільки, будь ласка, принеси нам чогось попити і, мабуть, поїсти – щось із місцевої кухні, якщо можна.

Аріадна спопеляла його своїм бронебійним поглядом, та він не зважав. Натхнення – страшна штука, невідомо, куди вона тебе заведе.

- Але уяви, що ти переміг. Пройшов усі випробування, великі й не дуже, вийшов із Лабіринту, ідеш крізь натовп щасливих підданих, увесь такий крутий і гламурний. Лавровий вінок, шовковий хітон, чоловіки заздрять, жінки мліють. Ось вона, мить тріумфу! А далі починаються сірі будні. Насолода владою? Де там! Ти гаруєш з ранку й до ночі, залагоджуючи питання, що потребують більшого досвіду й підготовки, ніж ти маєш. Утіха від усвідомлення, що ти вгробив своє життя на щось велике? Дзуськи, тобі щодня доводиться приймати важкі рішення й щоночі мучитись від усвідомлення, що ти все зробив не так. Жінки? Не знаєш, не чув, у тебе одна дружина, до того ж не тобою вибрана. А ще це чарівне створіння, - він показав на Аріадну, - здатне зробити вашу першу шлюбну ніч останньою в твоєму житті.

На обличчях усіх присутніх проступила така кумедна суміш збентеження й нерозуміння, що він мало не розсміявся. Але не розсміявся.

- Ти точно хочеш такого життя, Меде? – правив своєї Тезей. – А я ще ж не згадав про легітимність!

Мед вирячився на нього червоними, наче в бика, очима.

- Це таке слово, що позначає законність, - люб’язно пояснив Тезей. – Що ти робитимеш, коли твою легітимність буде поставлено під сумнів?

Мед вилупив очі ще більше – хоча більше, вочевидь, не було куди. Тезеєві здалося, що ось зараз Медові очі вилетять з орбіт, вдаряться об стінку і пострибають, наче м’ячики для пінг-понга.

- Дозволь тебе на кілька слів, Меде.

Мед підозріло глипнув.

- Приватно, - терпляче пояснив Тезей. – Для твого ж добра.

Хоч як це було дивно, але Мед погодився. Після кількох слів, що Тезей прошепотів йому на вухо, обличчя Медове зробилося кисле, аж лимонне. Не проказавши й слова у відповідь, Мед кивнув своїм воякам, і вони почали танути, ніби малюнок на склі.

Аріадна схопилася на ноги, охнула, ухопившись за живіт, а тоді міцно стисла його руку.

- Ти маєш створити Лабіринт. Запам’ятай – створити Лабіринт…

Її слова були схожі на хмарки, круглі й пористі, що пливли просто біля них. Дзеркальна крапля щезла, й вони опинилися в стерильно-білому ніщо, де не було ані верху і низу, ані далеко і близько. Аріадна відкривала рот, як риба, і з рота її вилітали білі пузирі. Тезей здогадувався, що це за слова, хоч і не чув їх.

Лабіринт! Спрацювала перша ж асоціація – центральний офіс мережі із продажу зоотоварів «ЦерберОК» в історичній будівлі на Подолі, фасад якої прикрашали бичачі голови з крилами, зображені вельми натуралістично. Пошук потрібного кабінету виявлявся справжнім квестом для новачка - покручені коридорчики, що могли вивести як на балкон, так і в кабінет директора, сходи, що розташовувалися в добре замаскованих нішах між однаковими сусідніми дверима, асиметричні поверхи, проходи, що закінчувалися тупиком. Менеджери, яким доводилося бувати там раз на місяць, під час великих нарад, охрестили будівлю лабіринтом, а вища ланка, яка працювала тут щодня, називала це місце так, як воно значилося в туристичних довідниках – Подільський Таурус.

Будівля враз виникла перед його очима, ніби розмитий знімок. А потім він подумав про панорамне вікно, що виходило у внутрішній дворик, і виявив, що проводить пучками по холодній поверхні скла. До нього повільно наближалась Аріадна. Вона пливла над підлогою на рівні його зросту, активно пускаючи з рота бульбашки.

Щось йому муляло – ніби камінчик, що впинається в ребра, коли лежиш на голій землі. Виривалося на поверхню з таких глибин, де Тезей волів його тримати й надалі. А коли примарне відчуття стало чітко окресленим спогадом, він відчув, що його затягує у вир голосів і барв. Вони впливли в конференц-зал просто посеред наради, саме в той момент, коли директорка з продажу, убивчо гарна брюнетка Ванда, завита в чорну сукню з хутряним комірцем, промовляла в мікрофон своїм сексуальним хрипкуватим голосом:

- А тепер дамо можливість менеджеру із продажу Сергієві Тезею розповісти про інцидент із кролячою кліткою.

Вона прокашлялась, а потім додала, відверто знущаючись:

- Сергію, опишіть нам, будь ласка, всі комунікативні стратегії, до яких ви вдалися, щоб запобігти зверненню клієнтки до Товариства захисту прав споживачів. Прошу вас сюди, до мікрофона.

Чи боявся Тезей публічних виступів? Та ніколи в житті. Чи була здатність вислизати вужем із будь-якої делікатної ситуації його найголовнішим козирем? Безумовно. Чи вважав він можливість позмагатися в красномовстві з вродливою жінкою не меншою насолодою, ніж можливість допастися до її соковитого тіла? Поза всяким сумнівом.

То чому ж ноги його приросли до підлоги, а тіло відмовлялося рухатися в бік мікрофона, повз асистентів і менеджерів, логістів і маркетологів, есемемщиків і ейчарів? А тому, що була у Тезея одна таємна і згубна пристрасть, пов’язана з директоркою із продажів Вандою. Ніщо в житті не заводило його так, як її низький хрипкуватий голос. Одного разу, знуджений нескінченною нарадою, Сергій тихенько увімкнув на смартфоні порно-ролик, попередньо, ясна річ, вимкнувши звук. Саме тоді Тезей спізнав убивчу силу поєднання Вандиного сексуального, із горловими модуляціями і хрипкуватими котячими переливами голосу і гарячої порно-картинки. Ефект був просто бомбезний. Так Сергій, сам того не бажаючи, підсів на щомісячні наради.

А тепер йому пропонували встати і піти – в його модних обтислих штанях, в цю мить неземного екстазу, саме тоді, коли його піджак, що міг би послужити щитом, висів на спинці стільця. Коли він дійшов до Ванди та її мікрофона, схвильоване перешіптування в залі переросло в гомеричний регіт.

- О! – сказала Ванда, забувши вимкнути мікрофон. – Я не підозрювала, що розмови про кролячі клітки можуть вас так… збентежити.

Сергій відчув, як просто на нього мчить цунамі – лупить у скроні, заливає обличчя гарячою червоною юхою, б’є під дих Тезея, який стоїть зараз стовпчиком біля Ванди, й того Тезея, який завис у двох метрах над підлогою під пильним Аріадниним поглядом. Потім у просторі щось відбулося: світ хитнувся перед очима, узявся брижами, а тоді знову прояснів.

- А тепер дамо можливість менеджеру із продажу Сергієві Тезею розповісти про інцидент із кролячою кліткою, - почув він вкрадливий Вандин голос і побачив себе, схожого на ожилу статую Пріапа, що поспішає до німфи.

«Капець!» - подумав Сергій, коли кіно повторилося втретє. Аріадна маячила десь збоку від нього, але він на неї не дивився. Не міг себе змусити. А потім відчув на своєму зап’ястку холодний дотик її пальців. Вона взяла його за обидві руки й пильно подивилася в очі, ніби телепатичним способом намагалася передати йому щось важливе. Наприклад, першу заповідь менеджера – не бажай свого директора з продажу, ага.

Але Аріадна не мала наміру силою думки транслювати йому моральний імператив. Вона ляснула пальцями й кудись його повела – точніше, потягла. Він вирішив за краще розслабитися й довіритись вправним жіночим рукам. Коли простір навколо облишив мерехтіти і коливатися й нарешті набув твердих обрисів, Тезей побачив, що вони в просторій печері з високим склепінням. Прикріплені до стін смолоскипи відкидали химерні рухливі тіні. Високо вгорі, крізь діру в склепінні, просвічувало небо. В різних кутках печери темніли бічні відгалуження.

Аріадна сиділа на камені, підперши голову руками, з виразом світової скорботи на обличчі.

- Ти чого, серденько? - Тезей виявив, що в цьому світі він може говорити, а не тільки пускати ротом бульбашки.

- Все пропало, - голосом приреченої на страту відповіла Аріадна.

- Навпаки, все знайшлося, - пожартував Тезей. – Чи зійшлося. Принаймні, ніхто не хоче нас убити, ув’язнити, з’їсти чи, наприклад, використати як тяглову силу.

- Це не твій лабіринт. Це мій.

- Дуже приємно, що ти мене сюди запросила, - люб’язно відгукнувся Тезей.

- Ти що, взагалі не розумієш? – Аріадна потроху заводилась. – Лабіринт створює той, хто має стати володарем. А мені довелося рятувати тебе з твого Лабіринту, де ти міг застрягнути на цілу вічність – один на один зі своїми дрібними страхами.

Тезей ображено засопів.

- Я бачу, в тебе неабиякі проблеми з владними жінками, - нервово захіхікала Аріадна.

- Що це взагалі було, ти можеш мені пояснити? – пішов у наступ Тезей. – Як ми потрапили на ту кляту нараду? Звідки ті бульбашки з рота?

- Магія Лабіринту дуже древня і складна. Що саме там відбувається, ніхто до ладу не знає. Але дещо я чула. Мабуть, ідея в тому, щоб зустрітися з чимось таким, що ти не можеш у собі прийняти. Лабіринт випробовує тебе на міцність – чи зможеш ти це перемогти, а якщо ні, то чи зможеш ти з цим жити.

- А бульбашки з рота?

- Не знаю. Це справді дивно. Адже тут, у моєму Лабіринті, ми можемо говорити вільно.

Аріадна подивилась на нього сповненим докору поглядом.

- Ти не Тезей, - тихо сказала вона.

- Я Тезей. Сергій Тезей. Але, очевидно, не той, що тобі потрібен.

Аріадна зітхнула.

- От ти мені скажи таке, Аріадно – твій Тезей міг бути де завгодно, ким завгодно, з власної волі чи силоміць обернений на когось іншого. Чи було щось таке, за чим би ти могла його упізнати, навіть якби він остаточно розчинився в іншому тілі, утративши будь-які спогади про свій світ?

- У нього на правому плечі були родимки. Сузір’я. Велика Ведмедиця.

- Все-таки треба було нам покохатися. Тоді б ти побачила, що ніякого сузір’я в мене немає. Ані на плечі, ані на інших частинах тіла.

- Я була впевнена, що це ти, - тихо сказала Аріадна. Тезей гмикнув.

- А чому саме Тезей? Ти могла б стати дружиною Меда, якщо тобі все одно так чи так треба було вийти заміж за володаря.

- З Меда вийшов би кепський правитель. Ти ж його бачив.

Тезей бачив. Поміркованість і здоровий глузд не належали, очевидно, до Медових чеснот. Та й Аріадна була скора на розправу. Але щось йому підказувало, що її войовничість – це тільки намагання пристосуватися до чужих правил.

Вони почули цей звук і одночасно підвели голови. Шум долинав із відгалуження у найдальшому кутку печери. Там хтось рухався. І рухався він до них.

Це була якась пекельна потвора – гігантський бик розміром з африканського слона, з довгою чорною шерстю, якою перебігали сині блискавки. Дві пари рогів на велетенській голові, налиті вогнем очі. Тезей позадкував. Аріадна вихопила меч і ступила крок уперед.

Потвора не поспішала, рухаючись дедалі повільніше. В кількох кроках від Аріадни бик зупинився, і коли вона вже замахнулась мечем, ладна вдарити, він раптом опустився на коліна і лизнув їй ступню. Вона опустила меч і боязко торкнулась волохатої кучми між рогами. Бик заплющився й мотнув головою, ніби кіт.

- Е-е, пробач, що відриваю тебе від пестощів… Це і є твій найбільший страх? Чи сором?

Аріадна подивилася на нього круглими від подиву очима.

- Я взагалі не знаю, що відбувається і звідки він узявся. І що робити далі, теж не уявляю. Жах у тому, що я пройшла Великі Випробування не як твоя зброєносиця, а як володарка, створивши власний Лабіринт.

- У чому жах? Тепер геморой управління державою ляже на твої тендітні плечі. Ти це заслужила, мала.

- Я не можу бути володаркою, тільки дружиною володаря. В моєму світі правлять чоловіки.

- В моєму світі люди колись стрибали по деревах і вибирали бліх із шерсті своїх коханих. А тепер я їжджу на Nissan Leaf і встановив на дачі сонячні батареї. Кицю, ти в своєму світі щойно роздмухала полум’я феміністичної революції! А тим, хто не згоден, ти будь-коли зможеш зробити боляче.

Аріадна зітхнула. Деякий час вона сиділа мовчки, чухаючи волохату бичачу кучму. Нахаба поклав їй на коліна голову і мало не муркотів.

- А що ти сказав тоді Меду? Там, у Дзеркальній краплі? – підозріло спитала вона.

- Довго розповідати, - відмахнувся Тезей.

- Та ні, давай уже. Якщо мені судилося стати правителькою, то ніколи в мене вже не буде стільки вільного часу, як зараз.

- Ну, я сказав, що він не Егеїв син.

- Що?

- Добре, визнаю, це було трохи… гм… ризиковано. Хід навмання.

- Але він міг нас там і порішити! Чим ти думав, назвавши Медею шльондрою?

- Розумієш, було в ньому щось таке… Йому б на голову бриля й серпа до рук – і на панщину пшеницю жати, а не грати в ігри престолів. Без отих своїх блискучих лахів він та його люди були схожі на бикуватих селян.

Аріадна подивилася на нього з цікавістю.

- Справді, в Дзеркальній краплі вони навіть одягнуті були по-іншому. Мабуть, у Лабіринті Мед став тим, ким завжди боявся бути.

- А чого боїшся ти, Аріадно? Хоча, мабуть, твоя сукня, підозріло схожа на весільну, промовляє сама за себе. Та якщо Тезей тобі такий огидний, для чого ти його шукала?

- Він був би добрим правителем. А щодо мене… Доки не відбулося весілля, всі шляхи для мене відкриті. А по весіллю – лише один, і то не мною визначений. Бо страхи твої пов’язані зі світом, у якому ти живеш, - задумливо мовила Аріадна. – Ну що ж, мені час іти.

Вона рушила в бік бічної галереї. Бик слухняно підвівся й пішов за нею. В мерехтливому світлі смолоскипа Тезей побачив те, чого вони не помітили раніше – сім яскравих зірок, що сяяли крізь чорну вовну.

- Упс, - сказав він. – Здається, знайшовся твій принц.

- Все це так несподівано і неправильно, що я не маю сил навіть дивуватися, - зітхнула Аріадна. – Що мені робити?

- Спробуй видобути з нього Тезея або залиш бичком – тобі вирішувати. Ти тепер володарка.

- А ти був добрим зброєносцем.

- То, може, поцілуєш на прощання?

Аріадна фиркнула й рушила вперед, назустріч своєму найбільшому жаху. Між нерівних стін печери Тезей побачив ущерть заповнену людьми площу і щасливих молодят на сходах розкішного палацу.

Аріадна озирнулась, і йому здалося, що очі її лукаво зблиснули.

- Взагалі-то, тепер у мене є наречений, - вона запустила руку в густу бичачу вовну.

Він усміхнувся. Розумна дівчинка.

Найпрекраснішим у спогадах є те, що їх можна забути. Примусити їх мовчати, вимкнувши звук – наприклад, так, щоб з рота замість слів виходили кумедні бульбашки. Перетворити спогади на історії, а історії – на записані в книжках легенди, тим самим змінивши реальність. Підрихтувати цю реальність магією, погравшись із буквальністю стародавнього міфу, додати деяких персонажів замість вилучених – адже в світі має панувати симетрія.

Вже сівши в машину, Тезей намацав у кишені щось тверде. Зуб грифона. Йому він ні до чого, а от декому може знадобитись. Що ж, буде привід ще раз зустрітися. От тільки треба набити тату на правому передпліччі.