User Rating: 3 / 5

Star ActiveStar ActiveStar ActiveStar InactiveStar Inactive
 

 

- Т-а-ак, - повільно простягнула Глафіра, розглядаючи нехитру обстановку в будинку подруги.

 Нічого особливого - піч, лавки, стіл, скриня кована біля дальньої стіни, та ікона Матері Божої на покуті.  «І справді продати нічого!»

 - Може з одягу чого знайдеться?

 - Та яка одежа?  - махнула рукою Соломія.  - Вже сьомий рік в одній і тій же спідниці ходжу.  Та й сорочка шита-перешита, - на підтвердження своїх слів жінка продемонструвала співрозмовниці рівний шов на рукаві.  - Сама ж знаєш яким Федот за життя був, - Солоха важко зітхнула, згадавши чоловіка-небіжчика, - все життя він мені зіпсував, ірод окаянний!  - від досади вона стукнула гострим кулаком по столу.  - Над кожною копійкою трусився.

 І справді, Федот за життя був дуже скупим, зайвий раз мошну не відкривав.  Хоча всі на селі знали, що гроші у мужика в заводі були.  Ну а як же, адже хорошим працівником Федот був.  Краще за нього пічних справ майстра в усій окрузі не знайти було.  А за хорошу піч і платили справно.  Та тільки куди він гроші подів?  - невідомо.

 Глафіра сумно похитала головою, слухаючи нарікання сусідки.  Шкода їй було Соломію, ось тільки допомогти їй жінка ніяк не могла.

 - І що тепер робити?  - заголосила Солоха, обхопивши руками голову.  - Як з боргами бути?

 Як живий був Федот - жилося важко, а як помер - так ще тяжче стало.  Навіть перед смертю не відкрив він дружині таємницю, де гроші ховає.  Ось і маялася бідна Соломія вже другий рік - без чоловіка, без грошей.  Ще й боргів нажила. А чим віддавати?  Вже все, що цінне в будинку було - все продала, а боргів менше не стало.

 - А може ще раз в будинку пошукати?  - знизала плечима Глашка, - того дивись і тайник Федотів знайдеться!

- Та я вже за два роки все перерила, - гірко зітхнула Солоха, - і на горищі, і під підлогою, навіть в сараї шукала, - по-жіночому заголосила Соломія, - ніде немає!

 - Ось такі справи!  - зойкнула Глаша.  - А ти знаєшь що, подруго, ти не сумуй.  Краще на стіл ввечері накривай.  Адже як-ні-як Дмитрів день гряде - рідних поминати треба!

 - Не буду, - відрізала господиня будинку, - та й кого поминати?  Батьків чи що?  - хмикнула вона.  - Так це ж вони, рідненькі, мене за Федота заміж видали.  А знали, що не хочу.  Все одно силою віддали.  Молодість мою загубили!  - сльози бризнули з темних карих очей оповідачки.  - Або, може, чоловіка мого пом'янути за те, що він життя мені зіпсував.  У всьому відмовляв.  Я десять років за ним прожила - недоїдала.  А тепер, значить, бенкет горою йому влаштовуй !?  - жінка грізно зсунула чорні, немов смола брови.  - Е-е-е ні!  - твердо вирішила вона.  - Так і нічого на стіл ставити.  Оо-о-ось - останній рубь залишився, - Солоха потрясла рублем перед носом гості, і тут же дбайливо заховала його за пазуху.

 - А ти, Солохо, не гарячкуй, а краще послухай спершу.  Сьогодні день не простий.  Цієї ночі за накритим столом весь твій рід збереться, і діди, і прадіди, і батьки, і Федот твій, само собою зрозуміло.  Так що ти вже постарайся, - Глафіра хитро примружилася, повчаючи сусідку уму-розуму.  - Як зберуться всі покійнички з твого роду, наїдяться досхочу, нап'ються допьяну, задоволеними залишаться, ось тут-то ти і поспрашай їх, де гроші приховані.  Вже вони-то, покійнички, про все знають!  - Глашка вдоволено крякнула.

 - І то правда!  - зраділа господиня будинку.

 Не гаючи ні хвилини, побігла вона на базар і скупилася на останні гроші.  До вечора стіл ломився від страв.  Тут були і соковиті кулеб'яки, і пироги з різним начинням.  Загалом, все, як і належить, поставила Солоха на стіл дванадцять страв із зерен і м'яса.  Ще й графинчик горілки не забула, адже батько аж надто охочий до неї за життя був.  «Треба ж старого уважити!»

 Накрила на стіл Соломія і сіла на чолі.  Сидить, гостей чекає.  Рівно о дванадцятій почувся тихий стукіт у двері.

 - Хто там?  - здивувалася жінка, прямуючи до виходу, але на порозі нікого не виявилося.  Тільки сильний холодний вітер увірвався в будинок, немов смерч, кружляючи по кімнаті опале руде листя, ніби в дикому танці.  Солоха ледве встигла зачинити двері, щоб ще більше сміття з двору не занесло.

 - Ну і де ж вони?  - господиня невдоволено насупила брови.

 «Даремно тільки рубь останній витратила!»

- Що ж ти, доню, тягнеш?  - почула вона хрипкий батьківський голос.  Солоха здригнулася.

 - Ми тебе вже зачекалися!  Негоже господині гостей самих за столом тримати!  - з докором мовила мати.

 Як і за життя, жінка взялася повчати дочку.  Соломія обернулася до столу і застигла від побаченого.  Навколо щедро накритого столу по лавках повсідалися всі покійні родичі.  Ось і дід Григорій.  Зовсім як живий, тільки горло у нього розірване.  «Це його вовки в лісі загризли!» А ось і баба Маруся.  Все в тій же зеленій хусточці.  «Зовсім не змінилася!» Маленька сухувата старенька.  Ось тільки за життя вона рожевощока була, а тут шкіра у неї синя, губи, ніби інеєм вкриті.  «Але це й не дивно, адже замерзла бабуся на смерть!» А ось і батьоа з мамкою.  Сидять за столом, посміхаються.  «Частуванню, стало бути, раді!»

 Кого тут тільки не було.  Солоха бачила знайомі і не знайомі обличчя.  «А це що за мужик, з петлею на шиї?» - задумалась жінка, розглядаючи здорованя, який сидів по ліву руку від батька.  «Напевно це дядько Анфим.  Зовсім його не пам'ятаю.  Тільки казали, що повісився він, бідолашний! »

 Жінка нервово переводила погляд з одного родича на іншого.  Кого тут тільки не було - і тітки, і дядьки, навіть прапрадіда у себе в гостях Солоха побачила.  А як його не впізнати, адже він один в роду священиком був.  Одного тільки Федота Соломія не бачила.

 Взявши себе в руки, жінка невпевненою ходою попрямувала до гостей, все ще не вірячи в те, що відбувається.  Вона сіла на вільне місце і стала пригощати рідних.  Присутні із задоволенням поглинали все, що лежало на тарілках.  Їли, пили, а їжі менше не ставало.  Начебто і хлюпнув собі батько в стакан біленької, а графин все одно повний.

 -А де ж чоловік мій?  - нарешті вирішила заговорити з небіжчиками жінка.  - Де ж він, мій соколе?  - вимучено посміхнулася вона.

 - Так, не захотів йти!  - наминаючи курячу ніжку, прошамкав беззубим ротом дід Григорій.

 - Чого б це?  - здивувалася господиня застілля.  - Я ж так старалася всім догодити!

- Та ти ж сама, дочка, знаєш, - встряла в розмову мати, - у чоловіка твого і за життя характер кепський був, - реготнула покійниця, - а після смерті краще не став.

 Кімната тут же наповнилася заливистим сміхом.  У Солохи по шкірі мурашки побігли.

 - Ну так що, Соломія, - витерши кулаком пишні вуса, пробасив батько, - ти нас уважила, а тепер питай чого хотіла?

 - Я, - невпевнено почала господиня будинку, - я запитати хотіла.  Допомога потрібна ваша.  Сил більше немає ... - розридалася жінка, схлипуючи і голосячи.  - Ви ж знаєте, що Федот помер і нічого мені не залишив, - заголосила вона, - якщо відомо вам, де він, окаянний, гроші приховав, адже були вони у нього, точно знаю, - Соломія шмигнула носом, витираючи сльози, - так  скажіть де шукати.  Підкажіть, де його схованка?  - з благанням дивилася Солоха в обличчя присутніх.

 - Цього, дочко, ми не відаємо!  - немов грім серед ясного неба прозвучала відповідь.

 Солоха важко зітхнула, опустивши голову на руки.  «Все було даремно!» Її плечі здригалися від ридань.

 - Але-е-е, - повільно співуче простягнув батько, - можемо підказати, де знайти того, хто тобі допоможе.

 - Де?  - стрепенулася Солоха, в нетерпінні соваючись на лавці.

 - Це тобі, люба, - неквапливо продовжив дух, - потрібно цієї ночі піти до церкви, та на церковній паперті сісти, дивлячись на дорогу!  - важка батьківська рука лягла дочці на плече, але Соломія не відчула цього дотику, тільки легкий подих торкнувся її шкіри.

 - І що?  - господиня будинку здивовано закліпала віями.

 - А те, - перебила батька мати, повчально піднявши вгору вказівний палець, - той, кого на дорозі побачиш - знає, як тобі гроші чоловіка відшукати.

 Опинившись біля невеликої сільської церкви, Солоха обережно зиркнула по сторонах.  Ніч-опівноч на дворі, навколо ні душі.  Тільки зірки яскраво світять в морозному небі.  Жінка зябко обхопила себе руками за плечі, сильніше кутаючись у вовняну хустку і, сіла на паперті обличчям до дороги.  Соломія напружено вдивлялася в непроглядну темряву.

У якийсь момент їй здалося, що вона бачить чорну крапку.  Солоха похитала головою, щоб відігнати незрозумілу мару, але точка не зникла.  Вона стрімко розросталася, перетворюючись в темний силует, що наближався все швидше і швидше до жінки.  Незнайомець зовсім близько підійшов до Солохи.  Місячне світло ковзнув по його обличчю.

- Архипе, - зойкнула Соломія, намагаючись схопити приятеля свого покійного чоловіка за руки, - невже ти?  - вона не могла повірити своїм очам.

 Адже очікувала духу зустріти, або нечисть яку.  А тут - жива людина.  Але як тільки Солоха взяла за руки прийдешнього, вмить відсахнулася.  Від Архипа віяло крижаним холодом, ніби мрець перед нею постав.  Підняла вона на Архипа очі, а у нього кров з голови сочиться.

 - Чого хотіла?  - грубий голос мужика вивів її із заціпеніння.

 - Я, - невпевнено почала Солоха, ледве стримуючи крик жаху, - я дізнатися хотіла, де Федот гроші сховав?  - вона відвела погляд убік, щоб не бачити закривавленою голови співрозмовника.  - Кажуть, ти знаєш!

 - Гроші!  - повторив за Соломією Архип.  - Гроші!  - його очі хижо блиснули і мужик зайшовся диким реготом.  - З собою в могилу твій благовірний грошики забрав.

 У Солохи від несподіванки, що називається, очі на лоба вилізли:

 - Тобто як в могилу?  - здивовано пробурмотіла вона.

 - А так, - Архип впритул наблизився до дружини свого покійного приятеля.  В обличчя жінки вдарив затхлий могильний дух.  - Зашиті гроші в жупані.  У тому, що на покійникові одягнений!

 «І правда!» - згадала Солоха, як чоловік її постійно в одному і тому ж жупані ходив.  Сам прав його, сам штопав.  Нікому до нього доторкнутися не давав.  У тому жупані і похований був.

- Ах ти ж, сволота!  - тупнула ногою розлючена молодичка, лаючи на чому світ стоїть чоловічка-небіжчика.

 Вона люто стиснула кулаки і стрімголов кинулася на кладовище.  Пробігаючи по селу, немов буря зносячи все на своєму шляху, почула Соломія голос Архипа:

 - Куди поспішаєш, кума?

 Жінка на мить зупинилася, побачивши мужика.  Ніякої розбитої голови, ніякого могильного холоду.  Вона в подиві заблимала очима:

 - Живий!  - тільки й змогла вимовити.

 Нічого не розуміючи, Солоха дрібно перехрестилася і щодуху кинулася геть.  Бігла, спотикалася, хапаючи ротом повітря.  Зупинилася тільки біля могили Федота.

 - Ах ти, сволота!  - заревіла вона, звертаючись до небіжчика.

 - З собою вирішив грошенята забрати, а мене ні з чим залишив ?!  - Соломія звалилася на коліна і руками стала розгрібати могильний пагорб.  - Е-е-е ні, ірод ти проклятущий, не вийде! »- жінка з остервенінням відкидали подалі від себе пригорщі сирої землі, - я цього так не залишу, - злобно шипіла вона, зариваючись все глибше в могилу.  - Ах ось чому ти сьогодні до мене в гості не прийшов!  - примовляла Солоха, з'ясовуючи стосунки з чоловіком.

 Йшов час, яма ставала все глибше, а гори землі навколо могили все вище.  Ось ще кілька жменей землі і жінка натрапила на дощату кришку:

 - Тепер ти від мене нікуди не втечеш!  - розмазуючи по обличчю бруд, розпливлася вона в радісній усмішці.

 Але як тільки її нігті підчепили першу дошку, зверху, над самим вухом, прогримів голос Федота:

 - Що, дружино, грошей моїх захотіла?

 Солоха від несподіванки здригнулася, піднявши вгору погляд.  Над розритою могилою, в повітрі, ширяв потривожений дух:

 - Залиш мене в спокої!  - прогарчав він, люто насупивши брови.  - А не те гірше буде!

 Але Солоха навіть і не подумала зупинятися.  Вона міцніше вчепилася в гробову дошку і з тріском потягнула її на себе.  У цю саму мить все навколо затремтіло, розрита земля лавиною обрушилася в могилу, приховавши в своїх надрах розгнівану жінку.

 Минуло півроку.  Слідом за Соломією не стало і Архипа.  Адже правду в народі кажуть - кого в ніч на Дмитров день на церковній паперті зустрінеш, того скоро